Восьмого липня виповнюється рівно 500 днів, як путінські війська прийшли війною на українські землі і «взяли Київ за 3 дні». Хоч військові дії не зачепили Закарпаття на пряму, та кожен з нас безпосередньо відчув, що війна несе лише біль, розпач і розруху. Наші штатні військові і ті, що поповнили лави тероборони, з перших днів гідно несуть службу, визволяючи Вітчизну від окупантів, і завжди – у найгарячіших точках. Ми прийняли багато переселенців з окупованих міст і з тих, де тривають бойові дії. У нас організували потужні волонтерські рухи – тилову оборону, яка підтримує військових і цивільне населення. У нас «оселився» бізнес, якому повноцінно працювати під кулями – зась… І нас є непоправні втрати: за цілісність і волю країни віддали свої життя молоді воїни, котрим було лише жити і працювати… Саме з метою підсумувати ці дні війни і подякувати тим, хто невтомно працює на допомогу вирішив міський голова Берегова Золтан БАБЯК, організувавши проведення 8 липня у міському Будинку культури благодійного заходу «500 днів незламності». Що це буде за захід і яка його основна ціль – у інтерв’ю з перших вуст.
– Золтане Адальбертовичу, як змінилося ваше життя та будні громади з 24 лютого 2024-го року, відколи в Україні почалася повномасштабна російсько-українська війна?
– Із самого початку військових дій ми зрозуміли, що потрібна буде допомога від наших міст-побратимів та каритативних організацій, які із перших днів моєї роботи мером мали і мають стосунки із міською радою. Ми вийшли на них відкритим листом, зазначивши, що бажаємо отримати гуманітарний вантаж, оскільки не знали, чи будуть наші магазини належним чином забезпечені продовольчими товарами і продуктами харчування, що буде з водопостачанням та газопостачанням… Одним словом – готувалися до більш поганого сценарію. Вже на другий день війни ми отримали перші вантажі гуманітарної допомоги. Не можна казати, що кожне місто відправляло великі вантажі, але ми постійно отримували по 1-2 мікроавтобуси. Відрадно, що на наше прохання відгукнулися всі дружні нам міста. Ці стосунки з ними ми будуємо вже понад 10 років і вони є живі та підкріплені дружбою між громадами та містами. Загалом таких міст 21. Основна частина – з Угорщини. Міста побратими: Золоегерсег, Готвон, Тісоуйварош, Дуносердогель, Сотмарнийметі, Будапешт, Ференцварош, Вашарошнамийнь, Саррийтуввор, Кіральхелмец, Гойдубивсирмийнь, Кечкемийт, Мошонмодьороввар; міста-партнери: Ніредьгазо, Масслейс, Шаторолйоуйгель, Івано-Франківськ Угода про співпрацю, меморандум про взаємонаміри: Сийкельудворгель, Дьермель, Чіксередо, Кішкире… Ми прийняли вантажі на склади і почали видачу вже наступного тижня. Побачили, що у пошуках справедливості завжди виникають претензії з боку наших мешканців. Зрозуміли, що потрібно зробити прозорою систему видачі. Разом з мальтійською службою допомоги розробили систему соціальних карток. Відтак, почали видавати гуманітарну допомогу через реєстрацію. Для нас дуже важливим було те, аби у такий складний період жоден мешканець громади, який потребує допомоги, не казав, що він нічого не отримав. Загалом було видано 7 787 соціальних карток і зареєстровано 18 565 осіб. Після того, як ми впровадили карткову системи у нашій ОТГ, цей досвід запозичили й інші громади.
– Скажіть будь ласка, як виникла ідея проведення благодійного масового заходу «500 днів незламності»?– На фоні всесвітньої та європейської економічної та енергетичної кризи, бажання допомоги залишилося, але ресурсів стало менше. Тому міською радою було прийнято рішення провести свого роду підсумковий, захід цих страшних 500 днів війни, аби подякувати всім тим громадам, радам, містам та селам, котрі нам допомагали. І мова йде не тільки про населені пункти сусідніх країн чи областей, а й Берегівщини. Бо до допомоги долучилися всі – хто генератором, хто вантажем на один мікроавтобус допомагав. Кожна делегація на заході отримає подяку за підтримку нашої громади. І, звичайно, ми готуємося до наступної зими, адже, у час воєнного стану, маємо бути готовими до будь-яких умов… Також захід є благодійним, аби акумулювати кошти для зміцнення матеріально-технічної бази нашої лікарні. Вважаю, що наші лікарі та працівники швидкої допомоги герої, котрі рятують життя. Вдячний за роботу і правоохоронним органам, котрі тут, в тилу, не зважаючи на великий притік переселенців, забезпечують громадський спокій. Наш регіон завжди відрізнявся тим, що у нас максимально компромісно-спосібні та толерантні люди. Ми вдячні і всім релігійним організаціям, котрі нам допомагали. Працюючи відокремлено задля підтримки населення, вони також використовували впроваджену нами соціальну картку.
– Знаємо, що ваша громада прийняла не тільки людей, котрі були вимушені тікати від війни, а й чимало доволі потужних підприємства.
– Серед штатних працівників Берегівської міської ради теж є тимчасово-вимушені переселенці. Релоковані підприємства теж створюють більш стабільні економічні умови. Основна їх частина осіла в Ужгороді та Мукачеві, але чимало переїхали і до нас. Це є свідченням того, що в Закарпатті можна спокійно працювати, не зважаючи на важкі часи у центральній частині держави. І це є свідченням стабілізації економіки і того, що наш тил може стабільно працювати на перемогу. Важливо, що наші мешканці теж мали змогу працевлаштовуватися на таких підприємствах і отримувати конкурентоспроможні заробітні плати.
– Не так давно Ви відвідали військових на фронті. Якою була мета поїздки і що повезли захисникам?
– Так, на запрошенні тероборони я відвідав бійців на Сході країни. Вони хотіли показати умови, в яких проживають (до речі, ці умови абсолютно гуманні). Для підняття їх бойового духу для них це було надзвичайно важливо. Я зустрівся із бійцями 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади та солдатами з Берегова, котрі служать в теробороні. Ми говорили про їхні особисті потреби. Деякі з їх прохань я вже зміг виконати. Їхав я не один, а з декотрими депутатами обласної ради і, звісно, не з пустими руками. Разом з партнерами ми везли транспортний засіб, дрони, також я віз туди угорські делікатеси, до яких наші хлопці звикли, а там нема. Для мене це була не туристична подорож. Бо надзвичайно важливо відчути їх ставлення до буденних справ, почути, що думають і як живуть на постах. Я пообіцяв їм ще цьогоріч відвідати їх і виконаю свою обіцянку.
– Підсумовубчи нашу з Вами розмову, бачимо, що ви особисто, ваша громада і закордонні друзі докладаєте максимум зусиль, аби якнайшвидше звільнити Україну від російського ворога. Золтане Адальбертовичу, на Вашу думку, якими будуть перші дні переможного миру, на котрий ми всі так чекаємо?
– Перші дні перемоги будуть для всіх нас насправді дуже великим святом. Найперше – ми чекатимемо бійців з фронту додому, а також берегівчан, котрі виїхали за кордон по сімейних обставинах. Дуже хочеться стабілізувати ситуацію і дати можливість побудувати нормальний побут для військових та цивільних, аби працювати в мирних умовах. Також ми маємо зробити висновки щодо утримання укриттів. Зараз на Закарпатті населення не реагує на сигнал повітряної небезпеки. Дай боже, щоб так і залишилося: аби сигнали жодними діями не супроводжувалися… Після перемоги треба буде ще раз порахувати, скільки нас залишилося? Чи поїдуть додому переселенці? Я вважаю, що чимало хто з них залишиться тут жити і працювати. А зараз ми прийняли рішення на виконкомі та сесії, що 80% перевиконання бюджету, доки триває війна, ми направляємо на обороноспроможність армії. Тобто – на рахунки військових частин, або від їх замовлення через тендери придбання різних технічних засобів (генератори, засоби зв’язку, скати та шини для автотранспорту тощо). Перше, що ми придбали – зимовий військовий одяг. Перемога настане, але нам доведеться багато працювати задля відбудови і процвітання нашої державі. І про це ми маємо думати вже сьогодні!
Розмовляла Наталія КОБАЛЬ
