Степан Фаркаш з Виноградова обрав благородну професію – рятувати людей. Ось уже чверть століття чоловік працює у Державній службі з надзвичайних ситуацій. Народився він в угорськомовному селі Шаланки, де і закінчив дев’ятирічку. В його атестаті написано: «українську мову не вивчав». Відтак юнак вирішив здобути освіту радіотехніка у Мукачівському училищі, де навчання велося виключно українською. У 1995-му році, звільнившись з лав української армії (служив у Луцьку), пішов працювати пожежним у Виноградівську пожежну частину. Його відразу направили на курси у Вінницю. Не маючи фахової освіти, молодий чоловік все ж прагнув до самовдосконалення і навчання. І вже через рік вступив на навчання на заочне відділення Львівського пожежно-технічного університету. Львів – то щирі українці. Тож Степану довелося багато працювати над собою, аби угорська мова не стала на заваді його професійного майбутнього. Вже тоді однокурсники дивувалися, як він гарно розмовляє українською, бо ж анітрохи не відчувається угорський акцент.
А весь секрет у тому, що в Шаланківській школі все ж проводили уроки української мови, а поглибив і удосконалив знання в училищі. В армії теж розмовляли тільки українською. Тож чоловік вільно володіє обома рідними мовами – угорською та українською, ба навіть пише останньою без помилок. Хоча вдома у побуті у дитинстві з батьками, дідусем та бабусею, сусідами та однокласниками спілкувалися виключно угорською. Мама Степана Степановича працювала у Шаланках завідувачкою дитячого садка, тому мову державну знала досконало. Свої знання передала і сину. Дивлячись під час дозвілля телевізор, він переглядав як угорські, так і українські телеканали. Так і вивчив українську мову.
У пожежній частині зустрів наш герой і свою другу половинку – чарівну Наталку з густим довгим волоссям. Разом навчалися в училищі і працювали. Тож і не дивно, що їх єдиний син теж зараз вчиться у Львові на рятівника, наслідуючи приклад батьків. Вдома сім’я Фаркашів спілкується українською. Марк угорською не розмовляє, але розуміє все, спілкуючись з угорцями.
Декілька років прослужив С. Фаркаш командиром відділення у Виноградові в черговому караулі. Згодом був переведений на посаду інспектора з пожежного нагляду, отримав перше офіцерське звання. Відтак працював інженером у Виноградівському районному відділі МНС. Після реорганізації 2012 року був переведений до ужгородської інспекції, де пропрацював два роки. Згодом – інспектором, потім – начальником караулу Берегівського райвідділу. Де б не працював – всюди легко було налагодити комунікацію з людьми, бо ж вільно володіє українською, угорською, російською та словацькою мовами. Мовних бар’єрів у Степана Фаркаша не виникало ніколи. Навіть колегам допомагав у перекладі, коли приходили у райвідділ люди, котрі українською не розмовляють. Виїжджаючи на пожежі, теж легко спілкувався, переходячи на зручну для постраждалих мову. До того ж, працюючи інспектором, Степану Степановичу завжди давали в обслуговування угорськомовні села. Тож знання мов дуже допомагало рятівнику у роботі.
Пан Степан все життя відданий Україні. Каже, що якщо виїжджати за кордон – то тільки в гості. А треба любити свою країну, тут працювати, оберігати і розвивати.
Наталія Кобаль
