Якщо раніше професії військових, пожежників, міліціонерів вважалися винятково «чоловічими», то зараз не дивина побачити жінок у формі з погонами. Жінки-поліцейські разом з чоловіками патрулюють вулиці і затримують злочинців… І в кожної – свій шлях до майбутньої професії всього свого життя, але мета одна – бажання побороти злочинність, аби життя було безпечним.
Мої сьогоднішні співрозмовниці – обидві Олександри – молоді жінки, котрі знайшли своє покликання у поліцейському відділку. Охайна форма, бронежилет, зброя для них є повсякденними, спілкування зі злочинцями, ба, навіть, рецидивістами – зовсім не моторошні пригоди, а вже звичні робочі моменти. Зізнаються: робота небезпечна, але цікава. Вони самі її обрали.
– Мама завжди хотіла, аби я працювала саме в поліції. Але і для мене ця професія – мрія дитинства. І я анітрохи не шкодую, що обрала саме цей фах. Під час навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ я зустріла свого чоловіка. Він родом із Рівного, а я з Королева. На четвертому курсі ми одружилися і по закінченню вишу приїхали жити до мене. Зараз, слідчі за фахом, обоє разом працюємо у Берегівському РВП з липня минулого року, чоловік – у слідстві, а я – в дізнанні. Наразі продовжую навчання в Академії внутрішніх справ у Києві на магістратурі, – розповідає Олександра Фінгерт. – Я займаюся розслідуванням кримінальних правопорушень: виїжджаємо на місце подій, збираємо матеріали. Найбільш поширеними випадками є нанесення тілесних ушкоджень: сусіди сваряться за межі; друзі випивають разом, а потім починають з’ясовувати стосунки кулаками; чоловіки у стані алкогольного сп’яніння б’ють жінок. Не менш поширеними є крадіжки. Особливо часто крадуть мобільні телефони, гроші, побутові речі і не тільки з квартир чи будинків, а й з автомобілів. Працюємо і вночі. У темну пору найчастіше затримуємо молодь у стані наркотичного сп’яніння. Тоді злочинець є небезпечним, адже у неадекватному стані вчиняє інші злочини. Були і кумедні виклики. Жінка поважного віку викликала поліцію начебто на крадіжку. Прибувши на місце події з’ясувалося, що вона вирішила, начебто їй у холодильнику півня, котрого вона хотіла зварити, замінили на меншого. Викликали і на крадіжку коня, котрий сам втік від п’яного господаря у поле пастися.
– Жінки все частіше стають слідчими, оскільки ця робота для нас є цілком органічною. Бо жінки можуть бути і добрими психологами, і організаторами, здатні виконати складну організаційну і паперову роботу, – каже Олександра Фінгерт і додає: Ми з чоловіком рідко бачимося, адже наші чергування не співпадають. Проте добре, бо коли ми вдома обоє, маємо спільну тему для спілкування – завжди говоримо про роботу. До того ж він розуміє специфіку роботи в поліції, тож конфліктів щодо ненормованого робочого дня чи коли треба вийти на роботу у вихідний у нас нема.
– Під час навчання в Ужгородському національному університеті на юридичному факультеті мені найбільше подобалось кримінальне право, кримінально-процесуальне законодавство, розслідування. Саме тому у 2013 році вирішила йти працювати тоді ще в міліцію, – розповідає наступна моя співрозмовниця – старша лейтенантка поліції, інспекторка сектору адміністративної практики Берегівського РВП Олександра Токар. – Відрадно, що першим місцем моєї роботи було слідче відділення, де я пропрацювала до народження донечки півтора роки. Чергуючи у складі слідчо-оперативної групи, кожен випадок цікавий. Проте для мене найважчим було виїжджати на випадки пов’язані з малими дітьми. І от зараз неприємно пригадувати той виїзд, коли подзвонили і повідомили про смерть 9-тимісячної дитинки. По дорозі я так хвилювалася і молилася: лиш би дитинка була жива. Слава Богу, так і було. Доводилося виїжджати і на місце самогубства – чоловік повісився. Не можна казати, що слідство – то «не жіноча професія», але в емоційному плані – важко, оскільки на подібні випадки ти дивишся не лише як правоохоронець, а ще як жінка, мама.
– Тепер працюю на посаді інспектора сектору адміністративної практики, – продовжує розповідь Олександра Токар. – Ця робота більш кабінетна, адже вносяться в базу матеріали, які склали працівники сектору реагування патрульної поліції, дільничні офіцери. Це – дорожньо-транспортні пригоди, курування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння, порушення правил паркування тощо. А також матеріали, які складає сектор превенцій: факти домашнього насильства і не тільки чоловіків щодо жінок, а й навпаки (хоча їх набагато менше), сварок тощо.
Шестирічна донечка Олександри мріє бути, як мама, поліцейською. Залюбки приміряє форму і кашкет. Чоловік Олександри Токар, хоч і цивільний, та ставиться до професії дружини з порозумінням. А коли вдома злагода, то й на роботі працюється краще.
Наталія Кобаль
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США зміжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
