Знайомство з Ольгою ІВАСЮК з Виноградова у нас розпочалося з екскурсії їх затишною трикімнатною квартирою, де у кожній кімнаті на стінах красуються вишивані хрестиком картини. То роботи рук самої господині, котра ще й зараз, у свої 83 (!) відпочиває з голкою в руках. Та й педагогічна діяльність її не відпускає: ще й досі приходять до неї діти, аби підтягнула з тих чи інших предметів. Говорили ми не тільки про мистецтво, а й про життєві цінності. Навіть уривки поезії Тараса Шевченка та прози Ліни Костенко педагогиня мені зачитала. Напрочуд комунікабельна, приємна і легка в спілкуванні людина. Тож година розмови промайнула як кілька хвилин…
– Народилася я в Запоріжжі. З евакуацією заводи у 1941-му році батьки виїхали у Красноярськ. У 1945-му поїхали на три роки на Колиму, куди батька відправили на роботу по договору. Згодом тато привіз нас з мамою і братом у Пирятин, а самого з системи МВД не відпустили. Він у таборах для ув’язнених вів курси водіїв. Коли тяжко захворів брат, мама писала листа Сталіну: «Прошу перевести чоловіка у ближчі райони, бо туди я з дітьми поїхати не можу, а становище дуже складне». Його перевели у Красноярський край директором радгоспу. Там ми прожили 10 років. Приїхали сім’єю в Україну у 1961-му. Оселилися ми в Берегові. Я там працювала у дитячому будинку. У мене закохався син директора дитбудинку. Він сказав, що йому запропонували у Виноградові роботу на заводі та квартиру. Ми одружилися і приїхали разом. Чоловік був за походженням словак. У нас дві донечки Марина та Наталія. Остання живе з сім’єю у Словаччині, де доглядала за старенькою тіткою і отримала від неї у спадок квартиру. Там створила сім’ю і має двох синів – Євгена і Олександра. Старший викладає в університеті де молодший – студент, – розповідає Ольга Олексіївна. – Я закінчила історичний факультет в Івано-Франківську. Я завжди мріяла навчати діток початкових класів. Так і сталося – вчила хлопчиків та дівчат з першого по четвертий класи у школі-інтернаті. Вийшла на пенсію за вислугою років у 50 років і допомагала дочці Марині доглядати за онуком Віталіком. Перші роки вдома проводила з дітьми додаткові заняття з української та англійської мов, математики. Потім побачила, що найкращий результат, коли підтягувати у малому віці саме математику. І вже 10 років вчу тільки математику. Тепер, коли почалася війна, займалася безкоштовно з дітьми переселенців.
– Вишивав тато. Бережу сімейні реліквії – вишивану скатерть на домотканому полотні та наволочку на подушку. Першу свою роботу я вишила під час літніх канікулів між дев’ятим і десятим класом. Відтак відклала цю справу на чверть століття… Я товаришувала з вихователькою дитячого будинку «Берізка» Меланією Говорко, котра була дуже хорошою вишивальницею. Саме вона знову залучила мене до улюбленої справи. А познайомились ми на роботі. Мені роботи завжди було замало. Я з Олегом Гаснюком дискотеки проводила, організувала ляльковий театр і в «Берізку» ходила з дітьми показувати вистави. Саме Меланія Бертолонівна знайшла у журналі схему вишивки сов. Таких я вишила вже 10 у подарунок. Саме Меланка запросила мене у Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги. Я дуже захопилася, адже ми там проводили дуже цікаві розважальні та повчальні заходи. Я завжди кажу, що українкою стала саме у Телізі. Тому вишила для товариства ікону Діви Марії з Ісусиком та рушники, – продовжує свою розповідь моя співрозмовниця. – Згодом саме вишивка стала моїм підробітком. Колежанка Клара Михайлівна почала мені приносити вишивати чорним нитками контури візерунків для килимів на стіну, адже я дуже люблю рахувати і саме це вважалося найскладнішим у вишивці, а вже їх власники самі собі заповнювали кольорами. Ще й зараз вишиваю на замовлення для друзів та хороших знайомих. Гроші за свою роботу не беру. Один раз вишивала шосту з 12 стацій Хресної дороги для храму у Підвиноградів під замовлення і мені залишили 50 євро. Я їх віддала сусідці на спорядження сина на фронт. Проте продуктами і побутовою хімією я забезпечена – так віддячують мені за труд. Найбільше люблю вишивати квіти. Серед моїх улюблених квітів братчики, а от вишивати найбільше люблю маки. Дочка мені з Словаччині присилає журнали зі схемами вишивок. Звідти і «народжуються» всі мої роботи. Проте нерідко змінюю кольорову гаму. Тому часто знайомі вишивальниці просять: «У Вас гарніше ніж на схемі. Можна ми собі саме Вашу роботу зазнімкуємо?». Особливо ретельно ставлюся до підбору ниток для обличчя та рук, адже хочу, щоб вони виглядали мов живі. Та для мене вишивка не труд, а відпочинок. Вишиваю лежачи. Роблю домашні справи, притомлюся (починаю задихатися або нога болить), приляжу відпочити і не можу просто лежати – беру в руки канву і нитки з голкою… Важко було для мене, коли почала втрачати зір. Прооперували очі. Коли почали відключати світло, це для мене вдруге стало справжньою трагедією, бо вишивати у пітьмі не можу. Тому на день народження онук Віталік зробив мені неймовірні подарунки: він подарував окуляри з підсвіткою, повербанк та лампи до нього. Тепер я можу вишивати і під час відключень світла. Коли маю термінове замовлення, можу і всю ніч вишивати. Зазвичай вишиваю тільки в подарунок чи на замовлення. Для себе вишила лише одну ікону Богородиці, котра, я переконана, врятувала мені життя. Тільки но встигла її дошити, як лягла у лікарню з хворим серцем. Зазвичай, лікарка заходили у палату о 10-11 годині. А того дня зайшла в 9.30, коли в мене якраз сталася зупинка серця. Вона надала медичну допомогу і на швидкій мене відвезли у клініку Ужгорода, де одразу прооперували – поставили кардіостимулятор. Впевнена, що саме Богородиця врятувала і продовжила мені життя. бо лише Божим промислом можна пояснити те, що лікарка так вчасно заглянула до мене в палату… Я вже двічі побувала на межі життя і смерті – практично на тому світі і щоразу поверталася. Бо маю вишити ще чимало картин. Уже тепер маю замовлень на 4 роки наперед. Ті, кому я шию, кажуть: «Вишитими вами іконами вже вистелена вам дорога в рай».
Тішиться Ольга Олексіївна, що змогла залучити до вишивки знану у Виноградові вишивальницю Катерину Фулитко і свою нещодавню квартирантку – переселенку з Харкова Христинку, котра жила в неї безоплатно і за ті кілька місяців жінки встигли зріднитися. А от кількість вишитих Ольгою Івасюк картин вже й не злічити. Найбільше вишивала хресних метрик та ікон Ісуса. Вишивки її є у Словаччині, Ізраїлі, Лондоні, Мілан, Австрії, Угорщині…Та впевнені, що на цьому географія їх розповсюдження не закінчиться. Бо роботи у невтомної майстрині – не початий край. Тож щиро зичимо їй доброго здоров’я і довголіття!
Наталія КОБАЛЬ
