Мало хто знає, що в Олешнику по вулиці Першотравневій в урочищі Анциково «мешкає» стадо дивовижних велетів – 40 голів карпатського буйвола, за якими доглядають і виготовляють сирно-молочну продукцію 6 працівників. Власник буйволиної ферми Роман Фетько ладен безперестанку розповідати про своїх підопічних, називаючи їх «останні із Могікан». Це і дійсно зникаючий вид тварин, яких у нашому краї залишилося зовсім небагато.
– Основна наша мета – популяризація буйвола, адже всього у державі їх є 200 (!). А у 70-80-тих роках минулого століття лише на одній вулиці у місті Хуст, де я народився, їх було 144 голови. У селах люди тримали більше. Свого часу буйволів тримав мій дідусь. Це була єдина тварина, котру не забирали від людей під час колективізації. Я ж розпочинав займатися буйволами у 2008-2009 роках у Хусті і мав їх 8 голів, до того розводив інших тварин. Відтак перенеслися у Королево, а звідти – в Олешник, – розповідає Роман Миколайович. – Буйвол – це сільськогосподарська тварина. Аби її вигодувати, треба докласти чималих зусиль та затрат, а вихід із неї малий. Харчів споживає у 3-3,5 разів більше, ніж корова. Для його підкормки підходить і грубий корм – солома, кукурудзяне бадилля тощо, а також мука та каша. Для пасовища на одну голову потрібно 2-2,5 га землі. Тож я шукав вільну ділянку, де тварині є де розвернутися. У нас в господарстві є один 13-річний племінний бик вагою 1 тонну 300 кг. Буйволиці ж важать 800 кг. і живуть до 50 років і весь цей період вони є дітородними. Після того, як отелилася, перші 2-3 місяці вся увага, все материне молоко – телятку. Загалом надої однієї буйволиці складають 6-7 літрів молока в день. Звідси і ціна на продукт: літер молока – 50 грн. Проте є поживність набагато вища, за коров’яче. Важить буйволиця 800 кг. Доять у нас вручну хлопці. Тут варто зауважити, що ці тварини дуже звикають до людини, і чужого до себе не підпустять. У буйволів надзвичайно гострий нюх. Тож, якщо, приміром, хлопець прийде на роботу після бурхливих гулянь, почувши запах похмілля, тварина не признає його за свого.
– У нас в асортименті є декілька видів сирів з буйволячого молока, а також сметана, творог. Сир «Панір» (адегейський) виробляється з натуральним лимонним соком. Плавлених сирів виготовлено без жодних хімічних добавок – тільки свіжі домашні яйця, робимо його і з укропом. Вишуканий, ніжний смак у сиру моцарелла. Є у нас і такі сири, які відстоюються 1-2 місяці при чітко витриманому температурному режимі. Тож виробляємо буйволячий молочно-кислий сир, сир овечий, бринзу, вурду овечу (рікотто) і, безперечно, надзвичайно поживне буйволяче масло. Пропонуємо туристам і сало свині монголиці, ковбаси з монголиці, барана і цапа. Все – натуральний екологічно-чистий продукт, виготовлений традиційним ручним способом, – розповідає мені технолог буйволячої ферми Василь Русинко.
Завітали ми і у святая-святих фермерського господарства. У просторому білосніжному приміщенні, де варяться сири – чисто і охайно. Пані Наталія якраз поралася біля каструль – відігрівала сир. Приємний, смачний запах так і манив поласувати акуратно викладеними на дегустаційній тарілці смаколиками, які пропонують туристам. Саме на них і роблять основний акцент: прагнуть продемонструвати їм автентичну етно-культуру Закарпаття. Є тут і літня сироварня, де всі бажаючі мають змогу на власні очі побачити, як наші предки кілька століть тому варили сир з буйволячого молока під відкритим небом. На подвір’ї ошатно викладені тюки соломи, вкриті домотканими покрівцями. Зручно вмостившись на них, гості господарства куштують натур-продукт. За кілька метрів – загін для худоби – саме там допитливим туристам розповідають про норовливий характер карпатського буйвола і його гастрономічні вподобання. Поруч – довжелезний хлів – оселя сімейства велетів. Коли я туди завітала – буйволи якраз були на прив’язі і смикали солому із заповнених ясел. Окремо загороджені грайливі телятка допитливо розглядали незнайому гостю. У іншому кінці хліва окремий вугол виділили трьом племінним бичкам, котрі запліднюють не лише буйволиць ферми, а й тих представниць цього виду, що живуть у селах Хустщини.
Роман Фетько хоч і робить основний акцент на карпатського буйвола, та поблизу Королева розводить ще й гірнокарпатських овець та кіз, свиней-монголиць, буро-карпатських корів. І лише в комплексі може забезпечити життєдіяльність фермерського господарства, каже, що про рентабельність буйволів не може бути і мови. Це тварини, котрих треба любити, тоді вони віддячують тим же. А головна мета, яку переслідує Роман Миколайович – зберегти цей вимираючий вид для прийдешніх поколінь.
Наталія Кобаль
