Знаний Український художник Олег Омельченко приїхав до Виноградова з Харкова у березні, рятуючи від війни свою дружину Неллі, котра якраз носила під серцем їх донечку. Цей світ тепер вже дев’ятимісячна Софійка побачила саме у місті попід Чорною горою. Неллі – талановита художниця-графік зараз все своє життя присвятила саме дитині. А от Олег гармонійно вписався у творчу севлюську родину. Більше того: він став свіжим вітром ноу-хау, заснувавши недільні скетчинги у виставковковій залі «Імпасто».
– Народився я 1980 р. у Харкові. Закінчив Харківські державний художній університет (2000 р.) та Державну академію дизайну і мистецтв за фахом «монументально-декоративний живопис» (2005р.). Старший викладач на кафедрі рисунка ХДАДМ, здобувач при аспірантурі кафедри історії та теорії мистецтва. Займаюся станковим та монументальним живописом, графікою. Активний учасник всеукраїнських, групових та міжнародних виставок і акцій. Учасник обласних та всеукраїнських виставок з 2001 р. Член Харківської обласної спілки художників України з 2008 р. Член творчого об’єднання «Межа» з 2009 р. Так склалося, що його члени роз’їхалися по різних країнах і об’єднання розпалося. Тож у 2013-му я організував своє творче об’єднання молодих художників-монументалістів «МОСТ». На жаль, якраз тоді трапилось «Крым наш!». Оскільки більшість активістів були саме з анексованого Криму, то частина їх «відпали», дехто переїхав на Західну Україну, тому об’єднання припинило своє існування. Війна, агресія росії негативно впливає не тільки на наше звичне життя, а й на мистецтво зокрема, – ділиться автобіографічною довідкою Олег Вікторович.
Мало котрий митець у такому молодому віці має змогу похвалитися чималим здобутком нагород, премій, персональних виставок на Батьківщині та за її межами. Нагороди: Portrait now 2019, лауреат спеціального призу «Semper Ardens» Копенгаген (Данія), лауреат стипендії муніципалітету (Харків, Україна 2011 р.). Персональні виставки: у Харкові «Покликання» (2018 р.), «Горизонт» (2016 р.), «Обрій» (2016 р.), «Споглядання» (2015 р.), «RUKA» (2014 р.), «Зерна» (2013 р.), «Душа світу» (2012 р.), «Древо Життя» (2009 р.), «Сила краси» (2020 р), «Душа речей» (2019 р), «Покликання» (2018 р); у Краснокутську «Передчуття» (2015 р.) та «Єдність» (2018 р), «Кроки у майбутнє» (2017 р) у Чугуєві, у Сумах «Сад каменів» (2012 р.) та «Лики історії» (2010 р) у Києві. Міжнародні виставки: «Portrait now 2019» Denmark, Copenhagen, special prize laureate «Semper Ardens» (2019 р), у 2018 році – 4th International Ex Libris Exhibition Skopje, Macedonia; COW 2018 Illustration Biennale, Dnepr; XIII International exlibris competition EX Libris – Ex Littera, Ruse, Bulgaria; у 2017-му – XII International exlibris competition EX Libris – Ex Libertas, Ruse, Bulgaria та International exlibris competition Solstizio d Estate, Bosia, Italy. Є автором книг «Прикосновение к вечности» (2015 р) та «Шлях творчості» (2018 р.)
– У Виноградово ми приїхали в березні. Наш будинок розташований у Салтівці на сході міста Харкова у найбільшому житловому масиві України. Це один із найобстрілюваніших, найзруйнованіших районів міста. Щодня ми чули вибухи, бачили, як щось горить… Дружина була на 8-му місяці вагітності. Для неї то було великий стрес. Ми жили на 9 поверсі і бігати у підвал без ліфту було неможливо, тому сиділи у коморі… А коли почали літати бомбардувальники, жінка сказала, що більше так не може. Аби виїхати, важко було знайти автівку, бо таксі відмовлялися їхати на Салтівку, оскільки там тоді було вкрай небезпечно. Ми ледь знайшли автомобіль і вже локаційним потягом приїхали сюди. У Виноградові живе талановитий художник Олександр Шандор, котрий постійно запрошував харківських митців до себе на пленери. Від нього ми дізналися про те, що тут надають житло для переселенців. Спочатку ми жили в гуртожитку ВПУ-34. Раніше я чув про Закарпатську гостинність, але ніколи не очікував, що це буде настільки щиро. Нам дуже допомогли, бо для малої дитини багато чого треба. Я щиро вдячний і зараз намагаюсь якось віддячити Виноградову. Один з напрямків моєї подяки – я організував студію скетчингу в «Імпасто», – розповідає митець. – Приїхавши сюди, десь місяць я відходив від стресу, а потім мені стало нудно. Дізнався, що тут є галерея. У Харкові такі студії дуже популярні. Ми зображаємо як оголену натуру, так і одягнених. Їх відвідують митці різних напрямків, пов’язані з візуальним мистецтвом. Я був дуже здивований, що у Виноградові такого нема. Керівниця «Імпасто» Валентина Костьо підтримала мою ідею. Також багато допомогла мені директорка міського будинку культури Наталія Вейконь. Вирішили проводити скетчинки саме в «Імпасто», оскільки там є відповідне освітлення, є простір, певна намоленість… Почали у травні після Великодніх свят. Спочатку люди приходили просто подивитися, що таке скетчинг, а згодом сформувалася своя аудиторія. Є люди, котрі постійно ходять, рисують, позують… Певна частина відвідувачів – це учні художної школи, яким це потрібно для вступу у виш. Певна частина – професійні художники, як, до прикладу, Оля Гал. Але приходять і люди без відповідної освіти. Одна зріла жінка з села Хижа, у котрої четверо дітей, прийшла на скетчинг, надихнулася і вирішила розвиватися в цьому напрямку. Згодом я дізнався, що вона подала документи на вступ до Ужгородської академії мистецтв. Вона дійсно молодчинка. Творча спільнота разом створює відповідну енергетику, яка когось на щось стимулює. Я не дивлюся на це як академічний викладач. Вважаю скетчинги формуванням певної творчої спільноти. Це місце, де люди можуть зустрітися, поспілкуватися, порисувати, обмінятись ідеями. Бо у Виноградові, на жаль, бракує таких творчих заходів. Нема театру, книгарні…Тому хочеться щось таке створити, щоб допомагало і надалі формуванню творчого осередку.
Олег Омельченко значно сколихнув, освіжив мистецьку спільноту Виноградівщини. Він став свіжим вітром змін, ноу-хау, творчого розвитку… Окрім того зараз митець працю над проектом «Портрети творчих людей Виноградівщини». Виставлятиме їх на своїй сторінці у фейсбуці з короткими біографічними замітками.
Тож за час життя у Виноградові, Олег Омельченко ще не раз здивує і подякує своїм талантом, увіковічнивши пам’ять про себе назавжди у місті попід Чорною горою…
А нам залишається тільки побажати йому незгасного творчого натхнення і миру!
Наталія КОБАЛЬ
