Війна в Україні – біль не лише українців. І за межами нашої квітучої люди не стоять осторонь кривавої, нічим не виправданої війна.
Іноземці зі щирими і відкритими серцями також потужно допомагають і прагнуть показати правду про Україну, без прикрас і вигадок. Тому і їдуть, ризикуючи власним життям, в Україну, щоб на власні очі побачити і прожити разом з нами хоча б декілька днів, тижнів… І тим самим передати емоції, від того, що вони бачать та відчувають.
Американці Kenneth Glover та Joseph Varga не мають українського коріння, але прагнуть допомагати і підтримувати нас у ці темні часи. Кожних пів року, вони у свою відпустку летять через океан, щоб виконати поставлену перед собою мету. Їх місія проста – подорожуючи Україною показувати американцям в режимі реального часу українців, які борються за волю і незалежність, показувати реальні потреби і проблеми, життєві історії, що надихають.
Минулими вихідними вони завітали до Ірини та Сергія Світлик в с. Веряця, що на Берегівщині. Щоб показати тисячам людей за межами України, як одна родина може допомагати фронту. Це не перший їх візит, у листопаді минулого року вони вже гостювали в домі Світликів, та лише пару годин. І саме тоді дали обіцянку повернутися у червні та прожити один день разом з родиною волонтерів, працюючи на Перемогу України.
Як все починалося
Родина волонтерки Ірини Світлик з самісінького початку повномасштабного вторгнення задалась питанням: якщо ми не на фронті, то чим можемо допомогти? Не довго думаючи, почали відправляти на передову випічку, так як Ірина займалась виготовленням тортів на замовлення. Випічка на фронті – це як нагадування про мирне життя. Випікали як на весілля, і відправляли захисникам різноманітні калачі, печиво, тістечка. За день-два Новою Поштою все доїжджало свіженьке і приносило домашнє тепло в окопи та бліндажі. Згодом до цієї ініціативи долучилися такі ж небайдужі люди з Веряці, Королева, Горбків, ближніх сіл.
Випічки відправлялось велика кількість, тоді прийшла ідея готувати домашні страви у автоклаві, так як доставити все свіже, будучи за тисячу кілометрів від лінії фронту – неможливо. Страви приготовані в автоклаві зберігаються до двох років, готові до споживання, що дуже зручно, бо не всюди є можливість готувати.
Отримавши десятки позитивних відгуків безпосередньо від захисників, зрозуміли, що домашньої їжі потрібно виготовляти якнайбільше. Починалося все з маленького автоклава на 24 банки, згодом перейшли на більші об’єми та стали готувати не в скляних банках, а в реторт пакетах.
Світлики першими в Україна готували голубці в автоклаві
Готує сім’я Світликів не кашу, а страви, які подаються здебільшого до святкового столу: голубці, бограч, левеш, сегединський гуляш, борщ, гурку.
Цікавим є той факт, що коли прийшла ідея готувати голубці, ніде не знайшли ні рецепту, ні температурних режимів приготування. Тож чи не першими в Україні спробували готувати голубці в автоклаві. Тому прийшлось стати першопрохідцями в даній справі і винайти технологію приготування. Бо голубці, то така страва, що може готуватися в різних місцях, а напівготовою привозитись для кінцевого готування в автоклаві, що є дуже зручно в наших реаліях. Згодом навчили багатьох волонтерів готувати голубці в автоклаві, щоб інші не повторювали їх помилок, і з радістю діляться рецептами, так як працюють на одну справу – на Перемогу.
У казані на дровах приготували борщ
Саме такий підхід привабив і друзів з Сполучених Штатів. Під час першої зустрічі в липні 2023 року Джозеф та Кеннет зізналися, що спостерігають за публічною сторінкою Ірини ще з листопада 2022 року і шукали можливості зустрітися. Та вдалось їм завітати в гості і поспілкуватися у живу безпосередньо вдома у Світликів вже у листопаді. Як каже Ірина: «Саме тоді друзі з Америки дали слово приїхати і прожити один день з нами, приготувавши справжню українську страву – борщ, для наших захисників».
Від цієї ідеї Кенет та Джозеф не відмовились і через півроку, вже в червні, приїхали до подружжя Ірини та Сергія, приготували стандартних 100 порцій борщу. А також, дивлячись пости Ірини в соцмережах, загорілись бажанням приготувати у печі на дровах закарпатські книші. Переступивши поріг і попивши кави (бо як на Закарпатті без того), взялися до роботи.
У казані на дровах готували смачний, насичений справжній український червоний борщ для ЗСУ. Kennet Glover, який у США працює гідом, асистував, нарізаючи м’ясо та овочі. Його друг Joseph Varga фільмував робочі моменти та коментував побачене англійською для іноземців.
Далі робота з тістом. До слова, ціла піч книшів – це 22 «палиці» завиванців з 5 різними начинками, які завдяки приготуванню на дровах, навіть такою спекою не псуються до тижня часу. Тому за 3 дні на фронті ними смакуватимуть воїни. Цього разу це 4 підрозділи на Донеччині, Харківщині та Херсонщині.
Робота тривала 9 годин
Загалом робота з приготування 100 порцій борщу та випічкою книшів тривала 9 годин. Разом з Іриною та Сергієм іноземні гості приготували до готовності борщ, далі розфасували його по реторт-пакетам та відправили для стерилізації в автоклав. Дуже важливим виявився той факт, що спостерігаючи за сторінкою, дивлячись десятки відео, друзі з-за кордону вже знали що робити, впізнавали локацію, і допомагали так, ніби робили це кожен день.
«Ми всі маємо працювати на перемогу!»
– Їхні слова вдячності розчулили на до сліз. Метою візиту було підтвердити саме той факт, що допомога простих українців для фронту є дуже важливою, і роблячи звичні для всіх речі, як от приготування їжі, є надважливою роботою. Бо це не просто про наїстися, це як побувати вдома, що більшості наших захисників зараз недоступно, так як ми виборюємо перемогу над більш чисельним ворогом, – каже пані Ірина.
Її відповідь на питання: «Чому Ви далі не виготовляєте торти на замовлення, чи не продаєте готові страви туристам на численні запити?» дуже вразила Кеннета, Джозефа та їхню подругу Джеккі. «Тепер мої руки більше потрібні фронту. Ми всі маємо працювати на Перемогу!».
Ця відповідь, занотована мовою оригіналу, поїхала за океан у Сполучені Штати. Також друзі із США допомогли з придбанням м’яса для приготування страв. Подорожуючи Україною вони привезли щедру допомогу дитячим будинкам, волонтерам, школам, притулкам для тварин – це та допомога, яку вони збирали протягом шести місяців, проробивши величезну роботу у себе вдома.
Підсумовуємо словами Ірини Світлик: «Дуже важливим є той факт, який був озвучений Джозефом, масштабність якого ми не відразу зрозуміли. Ці люди могли б допомогти не виходячи з дому, закликати до допомоги всіх небайдужих. Але своїм приїздом у воюючу країну, вони зробили справжній подвиг. Показуючи правдиві історії справжніх українців, реалії цієї боротьби, закликаючи вільний світ не залишатися осторонь – це справжні друзі України, які без зайвого фальшу жертвують свій час та сили, безкорисливо допомагаючи».
З такими патріотами та помічниками в тилу вільній Україні бути!
