Якби тільки ці три сім’ї – не було би ніякої біди, але несамовита та кровожерлива війна погнала з рідних місць кілька мільйонів українців, які розбрелися світом білим у пошуках мирного неба та спокійного життя. Бо на землях кількох східних, південних і північних областей України б’ють канонади. Як дорослі, так і малі, жінки, чоловіки, особи старшого віку ще й різних статусів, які покинули ці території, і досі тремтять від гулу повітряної сирени, панічно бояться лягати спати та прокидаються серед ночі. Стільки лиха принесла на нашу землю ворожа нечисть із росії, що уявити навіть неможливо. Люди звідти тікають, аби не стати жертвами війни та стають біженцями чи тимчасово вимушеними переселенцями. У нашому прикордонному Берегові також допомагають особам з цим статусом хто чим може: горя, сліз у такий час стає хоч трохи менше, забуваються стрілянина, вибухи, пожежі, страх, смерті, голод, холод й інші прикрощі та негаразди. Словом, швидше гояться душевні рани. Схоже, гірке життя дещо призабулося в тих, хто мешкає в Будинку матері та дитини, що відчинив свої двері 7 березня 2023 року. Якщо «заглянути» глибше в історію цього соціального об’єкту, то згадаються моменти, коли тут мешкали звичайні берегівчани, квартири яких викупили й за євростандартами відремонтувала Угорська екуменічна служба за фінансової підтримки Уряду сусідньої країни.
– Першими прибули до нашого Будинку пані Галина з донькою Соломією. Вони переїхали з Виноградівського шелтера (це укриття, приміщення або територія, де знаходили прихисток особи, що потерпіли під час військових чи інших насильницьких дій), де проживали з часу переїзду з неблизького Харкова. Слід сказати, що ця сім’я змушена була вже другий раз тікати від жахів війни. У 2014 році до Харкова вони подалися з донецького містечка залізничників Ясинувата (цей крупний залізничний вузол відомий усім, хто хоч раз подорожував поїздом східними напрямками). А вже 2022-го року – звідтіля до Виноградова. Стрес, який вони пережили, у дошкільниці Соломії спричинив втрату мови, але завдяки ефективним методам терапії, психологів у т.ч., дівчинка подолала цю проблему за сім місяців. Нині вона така ж активна, як і її ровесниці зі сусіднього дитсадка, – ділиться думками відповідальна працівниця цієї соціально-благодійної установи Єва Шепеля.
Кілька слів про другу родину, яка теж знайшла притулок у цьому симпатичному й охайному будинку. Це – Юлія зі сином Максимом. Вони, уродженці донецького поселення Ямпіль (не плутати з однойменним райцентром на Вінниччині), де зараз ситуація вкрай складна, приєдналися до своїх нових берегівських товаришів усього 2 місяці тому – 11 квітня ц.р. У даний час вони не мають можливості повернутися додому, а тутешній комфорт їм подобається (див. світлини).
Третя родина – багатодітна. Вона тут осіла цьогоріч 31 березня з Чопського шелтера. Їхнє житло у Харкові повністю ворогом зруйноване. Про повернення поки не йдеться, тож вони, мати Анастасія і її діти Дар’я, Олександр та Аделіна з бабусею Оксаною, своє найближче майбутнє пов’язують із тихим Закарпаттям – без бомбових ударів і щоденного завивання сирен.
Має минути певний час, аби відійти від цих страхіть і лихоліть
Як потрапили названі сім’ї до цього Дому матері та дитини, що в нашому місті? Вони пройшли так званий «рейтинговий» соціальний відбір/тест, тобто заповнювали паспорти/картки на чуттєвість або рівень ранимості, беззахисності тощо. У складі комісії, яка «тестувала» ці родини, були не тільки представники органів влади, але й експерти зі соціальних служб, журналісти, працівники благодійних фондів, меценати, волонтери в т.ч. тощо.
– Наша мета – дати можливість заощадити кошти родинам для подальшого самостійного життя, краще адаптуватися до нових умов, оскільки житло усім названим сім’ям надається безкоштовно, – завершує коротеньку бесіду з автором цих нотаток соціальний менеджер пані Єва.
Що й казати, ініціатива чудова. Однак, аби побачити, як живеться особам, що мають статус тимчасових переселенців, я таки побував у цих по-сучасному облаштованих квартирах. Коли точніше, то житло для матерів і дітей ідеально пристосоване до життя, тут є всі умови для навчання, відпочинку тощо. Тут не побачиш якихось старих речей, розбитих шибок у вікнах, тут усе, кожен куток будь-якої з трьох квартир виглядає елегантно й фотогенічно. Мешканці не можуть надякувати відповідним службам, деякі, відвівши діток у школу чи дитсадок, займаються своїми справами, шукають варіанти з роботою тощо. Вони навперебій розповідали, що тут до них проявляють особливу турботу, хоча у шелтерах навіть не було гарячої води, тепла, інших зручностей. З приємністю мовили про свою чудову «опікунку», дивовижної сердечності жінку Єву Шепелю з вищеназваної соціальної служби, до якої звертаються, коли виникають питання. А деколи й невеличкі проблеми. Звісно, вони з’являються, бо вище згадані сім’ї – люди в місті нові, тож буває всяке. Останні зізнаються: особливо раді новим, хоча й тимчасовим умовам життя, діти…
Приміром, принагідно ми побували в дитсадку, який також відремонтований за аналогічною схемою і зі смаком, вабить дизайном на кожному кроці. Зустрілися зі чарівною Соломійкою, яка, схоже, відійшла від лиха та біди, що їй принесла ота проклята війна. Вірю, що в школу 1 вересня піде у доброму настрої, адже з нетерпінням чекає калатання малинового дзвоника, який покличе її у перший клас.
Насамкінець: я теж не міг не натішитися, який це шикарний Дім матері та дитини в нашому місті: фактично європейська оздоба кожної житлової кімнати, кухні або санвузла – не побачите занедбаного окремо взятого квадратного метр. Охайна територія – чистота, порядок такі, як у модерній аптеці чи сучасному столичному медзакладі. Губернатори, депутати, прем’єри та президенти – ніхто не знайде жодних недоліків чи прогалин у роботі будівельників-ремонтників. Ось це і є найголовніші аргументи на користь соціального закладу, яким пишається місто та регіон й нині згодився для тих, чиє життя обпалила війна.
Михайло ПАПІШ
