Пам’ятаю Владислава Драгуна ще школяриком, коли вперше була у селі Вербовець і писала статтю про їх яблуневі сади та новостворену сімейну торгову марку «Соки Драгуна». Хто б міг подумати, що пройдуть роки і знову писатиму про нього особисто як про талановитого спортсмена, юного чемпіона, який є гордістю України.
Народився Владислав 4 лютого 2006 року у селі Вербовець Виноградівського (сьогодні Берегівського) району у християнській сім’ї. Мама – домогосподарка, дбала про дітей та сімейний затишок, а батько розвивав родинну справ і піклувався про добробут сім’ї. Слід зазначити, що Володимир Драгун – президент федерації кікбоксингу. Коли Владиславчику виповнився рік, переїхав з батьками у чеське місто Водняни. В Україну приїжджали часто. На свята за традицією провідували батьків у гірській Тячівщині. Тут хлопці завжди грали взимку на річці хокей: його батько, дідусь, прадід…
«Ми виросли біля річки. Зими були холодні, морози сковували на воді міцну кригу у гірській тячівській Новоселиці. Тому з давніх часів хокей був у нас популярною дитячою розвагою. Батько вирубував ключки з ліщини чи граба, шайбою слугувала шишка з сосни або камінець. Маю історичні відомості, що наші предки грали хокей ще з 1840-го року. Тому і Владиславчика вперше поклали на лід, коли йому було 2 рочки. На коньки вперше став у 3 рочки в Чехії, тоді почав кататися на коньках, тренуватися. У 2010-2011 роках вже грав у своїй першій команді HC STRAKONICE», – ділиться спогадами Володимир Михайлович.
Одночасно хлопчик пішов у чеський садочок, почав вивчати мову, займатись хокеєм і карате. Щодня його возили на тренування, а в суботу та неділю завжди їздили на змагання. Тренери почали помічати у грі українського хлопчини цікаві моменти, а батьки зауважували, що наскільки дитина любить хокей і як йому все вдається.
Ще з дитинства Владислав завжди казав батькові, що хоче бути таким хокеїстом, як Яромир Ягр у Чехії та Вейн Грецкі в Канаді, прагне грати у Національній хокейній лізі. Володимир Михайлович у відповідь наставляв сина бути розумним, добре вчитися, тренуватися і Бог йому допоможе досягти мети. Навіть маленькою дитиною Владислав не лінився вставати о 5 ранку на тренування, ніколи навіть через хворобу не пропускав тренування.
У 2013 році Владислава запросили грати у команду HC Slavia Praha. Тож батьки переїхали з дітьми у столицю Чехії. Там Владислав навчався у спортивній школі EDEN і тренувався. А на вихідні батько возив його у суботню українську школу, бо для нього важливо, щоб діти знали рідну мову. Пан Володимир переконаний: діти повинні усвідомлювати, що в їх жилах тече українська кров.
У 2019-му році приїхала у Прагу команда хокеїстів з Торонто (Канада). Чеські спортсмени їх вправно обіграли, а Владислав Драгун показав себе дуже хорошим гравцем. Після гри до чеських хокеїстів підійшли тренери з Канади, поспілкувалися з усіма і серед решти запропонували Владиславу грати за їх команду. Хлопець був дуже радий такій пропозиції. Хоч Володимиру Михайловичу не надто хотілося у 12 років відпускати дитину без батька і мами за кордон, за океан. Проте син зміг переконати батьків, зауваживши, що він хоче бути професійним хокеїстом. Тож юнак переїхав у Торонто, де його прийняла сім’я тренера. Там вступив у Blyth Academy Downsview Park у Торонто (Канада) .
У 2024-му році Владислава Драгуна за списком як ліпшого гравця-захисника драфтували у команду молодіжного хокейного клубу Niagara IceDogs. За всю історію Хокейної ліги Канади (OHL) він став першим драфтованим українцем, котрий грає у команді вікової категорії 18-21 рік. А цьогоріч юний спортсмен підписав свій перший контракт, згідно якого отримує заробітну плату, його забезпечують житлом та харчуванням.
Також торік юнака запросили у національну лігу хокею України, аби офіційно представляв нашу країну. Тоді ж наші хокеїсти грали з командою Канади. Йому, захиснику, вдалося забити гол. То була тріумфальна гра. Вболівальники аплодували стоячи.
Хокей, як і будь-який вид спорту – травматичний. У хлопця були і переломи руки та ноги, тріщина, струс мозку, різні травми… Але він гідно через терни пройшов цей шлях до зірок, яскраво засяявши на небосхилі хокею.
Владислав Драгун вільно володіє, українською, чеською та англійською мовами. Зараз вивчає французьку мову. Бо знання мов дають більше можливостей і для самореалізації у спорті.
Як кажуть в народі: талант – це лише 30 відсотків досягнення успіхів в улюбленій справі. Головне – наполегливість та труд. Владиславу Драгуну працелюбства не позичати. Тож бажаємо йому подальших перемог, нових досягнень і Божого захисту.
Наталія Кобаль
