Його авторка – молода талановита мисткиня, корінна харків’янка Анастасія Худякова. Усе життя дівчини пов’язане з цим чудовим містом. Вона навчалася у звичайній школі і одночасно відвідувала ще й художню. Потім закінчила Харківську державну академію дизайну та мистецтв, де наразі працює викладачем. Вона займалася мистецтвом, співпрацювала з колегами, брала участь у виставках, цікавих проєктах у Києві, Чернівцях, Чорноморську. Її життя було чудовим і насиченим, сповненим планів та сподівань. Але його розмірений ритм порушила жорстока та безжальна війна, яку розв’язала росія 24 лютого. На її рідне місто та інші населені пункти України полетіли ворожі бомби, які знищують будівлі, вбивають дорослих і дітей…
«Через те, що розпочалася війна, перебувати постійно під обстрілами стало неможливим. У перші дні ми ще сподівалися, що все стабілізується. Але вже десь на сьомий день, коли авіаційні удари почастішали і ти бачиш, що все навколо розривається, палає, а шибки вилітають, коли бачиш перелякані очі шестирічного племінника, ми вирішили виїжджати з Харкова, – розповідає Анастасія. – Поїхали не всі – тільки я, мій рідний брат Олег, його дружина Оксана та племінник Костик. Батьки наші спочатку не планували полишати рідний дім, а тим паче віддавати його якимось покидькам. Ми мешкаємо у приватному секторі, маємо підвал, де вони усі ці дні ховалися від бомб разом з домашніми улюбленцями. Але, на жаль, ситуація у місті ускладнюється, обстріли почастішали, тому ми все ж таки вмовили їх виїхати». Тож зовсім скоро Ірина Василівна та Геннадій Віталійович перебуватимуть у безпечному місці.
Є в дівчини ще одна людина, за яку вона не менше переживає – це її коханий Микита, котрий захищає нашу Батьківщину від окупантів.
«Полишаючи Харків, ми їхали кудись, не знаючи точного напрямку, у бік заходу країни. Доїхали до друзів у Івано-Франківську, де пробули кілька днів. Але зрозумівши, що це теж доволі велике місто, а ми настільки за тиждень виснажилися і боялися будь-якого шуму, вирішили підшукати більш затишне місце. Наші знайомі, які родом із Виноградова, допомогли винайняти будинок і переїхати до вашого міста», – продовжує вона.
Дівчині у нас дуже сподобалося, бо Виноградів їй нагадує справжнє європейське містечко. Їх тут дуже гостинно прийняли. Зворушило Анастасію хороше ставлення і співчуття оточуючих до вимушених переселенців. А ще багато чула про квітучі сакури, тому з нетерпінням очікує їх побачити.
«У ці дні кожний намагається робити щось корисне для нашої країни, вносить свою лепту у наближення перемоги. Хтось допомагає людям, які покинули рідні домівки, хтось підтримує наших вояків. Я теж не змогла сидіти без діла. Тим більше, мені здається, що я маю бути корисною саме своєю професією. Хотілося зробити приємне людям вашого містечка. Тому визріла ідея намалювати мурал. Гуляючи містом, побачила стіну, на якій просто необхідно було зробити щось подібне, адже вона в самому його центрі. Саме тому, мені захотілося зробити такий яскравий акцент, який буде заряджати людей на позитив. Познайомилася з волонтером, депутатом міської ради Михайлом Романом, котрий взяв на себе всі організаційні питання – від погодження з міськрадою і до технічного та матеріального забезпечення. Адже створення муралу – це надзвичайно кропіткий процес, який складається з підготовки стіни, малювання ескізу, а вже потім нанесення акрилової фарби», – розповідає художниця.
Створений малюнок – це символ вільної України, щасливої, ніжної і легкої. На ньому зображена молода українська дівчина у вінку із соняшників та колосків пшениці, яка тримає в руках цілісну Україну, а на ній герб Виноградова. Її обрамлює жовта лінія – своєрідний німб, що символізує оберіг вищих сил, під захистом яких перебуває наша країна. Малюнок у синьо-жовтих патріотичних тонах, бо по-іншому вона наразі його не бачить. А ще цей образ нагадуватиме про нашу єдність, адже вона приїхала зі сходу і створила мурал на заході країни.
Анастасія обрала факультет, який займається конкретно розписом стін. З дев’ятнадцять років займається цією справою, яка їй дуже подобається. Спочатку вона створювала невеликі малюнки. А з часом з’явилася можливість співпрацювати з містом, робити великі замовлення, масштабні проекти, зокрема, розписувати шістнадцятиповерхові будинки. Творіння художниці вже прикрашають чимало споруд. У Харкові є близько десяти її робіт, з яких три створені у 2019 році – «Час правди», «В майбутнє», а найбільша «Кит», площею 1300 квадратних метрів. До слова, площа муралу у Виноградові становить близько 180 квадратних метрів. Також вона робила малюнки у Кропивницькому та Солідарі.
Крім масштабних робіт, у доробку харківської художниці є портрети, пейзажі, а найбільше віддає перевагу сучасному мистецтву, де переважають абстрактні полотна.
Дівчина висловила вдячність усім, хто підтримав її ідею, а також подякувала перехожим за схвальні відгуки. Адже це дуже мотивує її, дає сили і натхнення працювати. Наразі вже створює ще один мурал у Виноградові на фасаді міської ЗОШ №8. Також отримала замовлення з Ужгорода. Має запрошення із-за кордону, зокрема Польщі.
Та найбільше Анастасія Худякова мріє, аби закінчилася війна і вона могла повернутися до рідного Харкова, за яким дуже скучила, та разом із усіма українцями відновити зруйновані міста і села нашої незалежної, прекрасної та непереможної України.
Любов ТОКАЧ
