Всесвітній День туризму, який відзначається 27 вересня – це свято всіх, хто хоч раз відчув себе в ролі мандрівника, вибираючись з повсякденної суєти в ліс або на гірську вершину, на берег річки або озера, а також в інші місця, на які так багата наша улюблена земля. І, звісно ж, на лоні природи – на вершині Великий Верх відзначатиме його туристична група «Modus vivendi». Напередодні Дня туризму ми зустрілися з одним із його керівників – Віктором УРСТОЮ, який розповів «Новинам Виноградівщини» про підкорені вершини, про своє захоплення туризмом та про те, чим, власне, воно його приваблює:
– Туризмом я займаюся вже більше 26-ти років. Першою моєю туристичною поїздкою була подорож на Кук, яку ми здійснили всією сім’єю. На той час моїй доньці було два з половиною роки, синам – 4 і 6 рочків. Разом із малечею ми з дружиною піднялися на вершину. В той похід їхали дві сім’ї – наша і Юрія Івановича Оласа (в тому числі його 77-річний батько і двоє дівчаток). І всі дітки спокійно здолали вершину Кук і не треба було нікого нести на руках. З того часу в нас із Юрієм Івановичем почалася співпраця – ми очолюємо нашу туристичну групу. Вона – різновікова. На Менчул, приміром, піднімалися і наймолодший учасник подорожі, якому було три з половиною роки, і найстарший, котрому виповнилося 73.
Мені ж у туризмі найперше подобається активний відпочинок. Бо рух– це здоров’я. По-друге, бачити гори з висоти інших гір – це воістину незрівнянне відчуття. Мене завжди запитують: «Чому ти йдеш у гори?». Так-от, відповіддю на це питання можу розповісти такий випадок: одного разу наша група піднімалася на Лак – найвищу точку Хустщини і так сталося, що на вершину ми вийшли одночасно. І побачивши довкруж чудовий краєвид, одночасно, не змовившись, в один голос вигукнули: «Яка краса!».
Я ж пройшов усі гори-двотисячники – Бребенескул, Піп-Іван, Петрос, Ребра та інші. Але ж «Краще гір можуть бути тільки гори, на яких ти ще не бував». Тож вирішив для себе: поки не здолаю всі вершини Закарпаття, не вирушу в подорожі в інші країни. Цьогоріч я в 20-ий раз побував на Говерлі. Її вершину підкорили тоді 53 чоловік. Наймолодшим учасником сходження був Артур Мешко, якому на той час було два з половиною роки. А влітку його на рік старший братик Василько побував разом з нами на полонині Красній і пройшов увесь шлях сам, причому йшов із батьком крок у крок. До слова, я дуже тішуся, коли туристичний маршрут долає вся сім’я разом. Ось і нещодавно ми піднімалися на одну з найвищих гір України – Менчул. І підкорювали вершину всі гуртом – і діти, і їхні батьки. Свої потенційні можливості люди просто не знають. І, буває, коли здалеку показую, куди ми піднімемося, кажуть: «Я ніколи не зможу». Але маршрут розпланований так, що ми вчасно і спокійно досягаємо його кінцевої точки.
Так, наша туристична група називається «Modus vivendi», що в перекладі з латині означає «спосіб життя». І хоч діє вона давно, з 1990 року, але назву їй ми дали цьогоріч, коли піднімалися на Кук. І дійсно, туризм – це наш спосіб життя, адже в повсякденних турботах і труднощах мусимо шукати якийсь позитив, віддушину, аби відійти від проблем і відпочити тілом та душею, а найкраще робити це на лоні природи, яка дає потужний заряд бадьорості.
Приємно, що останнім часом до туризму потягнулася молодь. Ось і цьогоріч організувати подорож на вершину Говерли мене попросили старшокласники міської ЗОШ №2.
А загалом, я думаю, що туризм на Закарпатті варто розвивати. Бо нам є чим вразити і чим подивувати туристів, у тому числі іноземних.
Ганна КОБАЛЬ
