Габріелла Онисько з Виноградова напрочуд активна і позитивна. Вона не може сидіти без справи, друзів та спілкування, тому завжди в русі і серед людей. Живе так, аби бути прикладом для свого оточення і надихати. Вважає, що кожен має зробити свій посильний вклад у наближення перемоги, а не нарікати на те, що живемо у важкі часи: «Треба жити так, аби не було соромно в першу чергу дивитися на своє відображення в дзеркалі, а згодом і в очі своїх дітей. Майбутнє треба будувати вдома, в Україні, а не тікати за кордон. Не можна бути байдужим. Байдужість може вбити не тільки саму людину, а й цілу націю!»
Віднедавна дівчина розмальовує тубуси з-під мін, гільзи, патрони, з яких робить брилки для ключів, розмальовує майки і на своїх сторінках у соцмережах Instagram і Facebook Гобіка викладає крутезні відео-ролики реалізації своїх робіт. Всі кошти йдуть на потреби Збройних сил України. «Збір для мене – це зброя в руках цивільного, це – впевненість фронту, що тил також веде боротьбу», – каже Гобіка. Її надихають власним прикладом батько, військові і волонтерка Неля Олаг, котра сама на власному авто їздить до хлопців на передову із гумвантажем. Тож про все по-порядку.
Дівчина закінчила Виноградівську ЗОШ І-ІІІ ступенів №8. Зараз є студенткою третього курсу Національного університету фізичного виховання та спорту. Коротко про себе Гобіка каже: «Я люблю людей та Бога і мрію про французького бульдога».
Надихають брат і «Грузинський легіон»
– Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, все моє оточення почало думати, як бути корисним для суспільства. У нас при баптистській церкві є дитячий клуб «Скай». Ми почали відвідувати двічі на тиждень дітей-переселенці, котрі жили у гуртожитку Виноградівського ВПУ-34. Проводили з ними різні квести та ігри, аби відволікати від спогадів про війну. Це був початок волонтерства, – ділиться спогадами дівчина. – Переломним для мене став момент, коли мій брат, котрий спеціально приїхав із навчання із-за кордону в Україну і пішов добровольцем на фронт, отримав поранення, підірвавшись на міні. Я поїхала до нього у Київ в госпіталь. Там побачила поранених хлопців, заглянула в їх очі… Тоді вирішила, що треба робити більше і якісніше для підтримки армії. Повернувшись додому, почала малювати. Згодом ті малюнки перенесла з паперу на гільзи і патрони. – розповідає Гобіка.
– У вільний від навчання час працюю у кафе біля поліклініки. Там познайомилася із добровольцями «Грузинського легіону», котрі щораз заходили на каву з нашим другом військовослужбовцем Василем Шерегієм. Вони жартували, що наше кафе теж один із кабінетів, які необхідно пройти, щоб потрапити у нашу 101 бригаду. З багатьма обмінялися контактами і до тепер спілкуємося. Ми з дівчатами самі пекли тіста і відправляли друзям з Грузії на фронт, – розповідає дівчина. – Черговим потрясінням для мене стала загибель саме друга з Грузії Гочі, котрий був дуже хорошим воїном (плаче). Кожен раз, коли мені важко і опускаються руки, я згадую Гочу, котрий загинув за Україну. Всі ми маємо підтримувати військових хто як може. Я закликаю молодь, особливо дівчат, долучатися до наближення перемоги: пекти тістечка для захисників, варити і відправляти готову їжу та консервації, малювати, плести маскувальні сітки… Я також беру участь у проєкті: ми пишемо листи і відправляємо їх військовим. Вони мають відчувати надійний тил. Бо ми в теплі і спокої вдома, а вони там у надлюдських умовах щоразу ризикують життям.
У «Рій. Виноградів» потрібна допомога молодих дівчат
– Ми з татом із нашої церкві відвідуємо жінок в Ужгороді в тюрмі. Ми думали, як би їх долучити до волонтерства. Бо коли у країні війна, зайвих рук не буває. Моя мама бачить, що я завжди щось прагну робити і сказала: «Я знаю жінок, котрі у Виноградівській публічній бібліотеці плетуть маскувальні сітки для військових. Хочеш з ними познайомитися?». От я і пішла вчитися плести сітки, аби потім мати змогу навчити цього ремесла жінок в тюрмі. Ми з татом зробили збір через інтернет, закупили сітку-основу та спандбон і пішли з подружкою у в’язницю. Відтоді не покидаю «Рій. Виноградів». Ті жінки, котрі багато пережили за своє життя, багато чого мене навчили. Для мене особливим є їх бачення на цей світ, життя, війну. Називаю їх своїми наставницями. Разом із своєю господаркою, дружиною військового, приходить і пес Бен. Так я запустила у соцмережі проєкт «Бен збирає». Також я долучилася до всеукраїнського благодійного об’єднання «Рій. Україна». Вони мені відправляють матеріали, я плету вдома кікімори і їм відправляю. Це дуже кропітка і не легка робота. Та коли мене починає боліти спина, згадую для чого роблю, і це дуже мотивує.
Мотивує дівчину і сама організація, в котрій волонтерить. Адже «Рій. Виноградів» функціонує у складі БФ ім. Ярослава Романова «Самурай», котру заснувала мама загиблого воїна Анна. У складі об’єднання є жінки, котрим вдалося виїхати з окупації, жінки-переселенки, дружини військових…
Малювання для Гобіки – арт-терапія та волонтерство одночас
Наразі найбільше часу Гобіка проводить за малюванням. Саме це заняття для дівчини є своєрідною арт-терапією. Розмальовуючи пулі та гільзи, вона ще й приносить матеріальну користь. Бо всі свої вироби продає на онлайн-аукціонах. Кожен малюнок несе глибокий патріотичний та соціальний зміст. Для неї це не тільки унікальні арт-об’єкти, а й історична пам’ять. Бо впевнена, що придбавши чи вигравши на аукціоні чи лотереї якийсь військовий атрибут, він стоятиме вдома у якості сувеніру, його передаватимуть у спадок із покоління в покоління. І це – пам’ять про пережиту країною війну та про героїзм наших захисників, про любов до Батьківщини. Отримує вона воєнні атрибути від військових – Василя Шерегія та Володимира Зубка.
Переважно вона проводить збори на закупку матеріалів для маскувальних сіток. Та все залежить від потреб. От, до прикладу, наразі збирає на мобільні лазні для військових.
Подруги жартують, що як її батьки все те терплять, адже дім дівчина перетворила на свою майстерню. Проте саме сім’я її найбільше підтримує. І прикладом для наслідування став батько – Павло Онисько. А мама теж Габріелла та молодший Тимофій допомагають і підтримують. Тішиться в цілому своїм оточенням, бо переконана, що саме соціум чи не найбільше впливає на світогляд людини.
Габріелла Онисько радить всім оточувати себе тільки добрими, свідомими, патріотичними людьми, працювати на підтримку армії і вірити, що вже скоро настане довгоочікуваний мир! Вона вірить, що Бог живе в Україні і на боці українців.
Наталія Кобаль
