Уже майже рік, як в Україні точаться запеклі кровопролитні бої. Проте, як всі ми знаємо, російський ворог війну розпочав ще у 2014-му. За весь цей період Україна не тільки відновила боєздатність армії, а й загартувала незламних воїнів, котрі мужньо боронять кожен клаптик рідної землі.
Не легка місія зараз лежить і на плечах місцевих районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, або ж звичною для нас мовою – військових комісаріатів. Адже військова служба починається саме з них. Доволі часто чуємо в їх адресу чимало негативу, мовляв, «відсиджуються у військкоматі, аби не йти воювати…», «ховаються у кабінетах від війни», «у військкоматі повинні працювати люди з інвалідністю, а здорові мають йти воювати», «там мають працювати тільки одні жінки, а чоловіки повинні воювати» і таке інше. Проте, як свідчить статистика, 70 відсотків працівників військкоматів – колишні військові, котрі пройшли горнило війни ще у АТО та ООС. Вони виконують важливі державні військові завдання у повній бойовій готовності, бо знають, що в будь-яку мить можуть отримати наказ їхати туди, де зараз вкрай гаряче. Та й людина з інвалідністю навряд чи витримає теперішній шалений ритм роботи у територіальних центрах комплектування. Коли почалася повномасштабна війна, вони працювали 24/7. Часом доводиться долати по кілька сотень кілометрів, коли відвозять мобілізованих на навчання. Повістки жінки також навряд чи будуть розносити у цей складний час і вислуховувати негатив у свою адресу… Звісно, роботу у військкоматі за складністю не порівняти, яку долають захисники і захисниці на передовій. Слід зазначити, що чимало військовослужбовців з роти охорони, яка входить в склад військкомату були переведені або відрядженні до бойових частин. Вони гідно виконують завдання на передовій. Серед них, на жаль, є загиблі, полонені та поранені.
Про нелегкі фронтові будні добре знає наш сьогоднішній герой – майор Віктор Михайлишин, котрий тричі був на Донбасі.
– Народився і зріс я на Львівщині. Вищу освіту за спеціальністю «фізична підготовка у військах» здобув у Львівському військовому інституті, зараз це Національна академії сухопутних військ. Був направлений у місто Яворів у 24-ту окрему залізну дивізію. Там прослужив 5 років. У 2006 році перевели по спеціальності на Закарпаття у місто Виноградів у 17-ту окрему бригаду артилерійської групу. У 2013-му році був переведений в управління 128-ої окремої гірсько-штурмову бригаду м. Мукачево на посаду начальник фізичної підготовки. Звільнився зі служби у 2020-му році, прослуживши повних 25 календарних років. Тричі був у АТО. Торік, у перші дні війни, прийшов до військкомату і поновився на військову службу. Зараз працюю у військкоматі на посаді начальник відділення рекрутингу та комплектування, соціальної підтримки першого відділу Берегівського РТЦК та СП, – розповідає про себе Віктор Мар’янович. – Моя посада передбачає призов юнаків на строкову службу. Оскільки зараз, у час війни, строкової служби нема, все ж проводиться приписка. Цьогоріч оголошено її для юнаків 2006 року народження з 2 січня по 31 березня. Батьки перелякані, бояться, що «вже дітей хочуть на фронт відправляти». Хочу запевнити, що це не так. Приписка проводиться щорічно з метою обліку юнаків, обстеження їх стану здоров’я. Згідно чинному законодавству, приписці підлягають всі юнаки, котрим на той момент виповнилося 17 років. Це – підготовчий етап до призову на строкову військову службу. Та, як я вже казав, на час війни строкової служби нема. Проте варто зазначити, що без приписки юнаки не зможуть вступити у жоден цивільний навчальний заклад для здобуття освіти. Ще один напрямок моєї діяльності у військкоматі є рекрутинг – служба за контрактом у збройних силах України. Контракт можуть підписувати на три роки чоловіки та жінки від 18 до 45 років. Спочатку вони проходять медичну комісію, бесіду в обласному центрі комплектування Потім їх відправляють у військовий навчальний центр «Десна» або «Старичі», де вони протягом місяця проходять базову підготовку. Відтак їх відправляють на навчання у Великобританію, Німеччину, Польщу… Лише після того – у військові частини. Якщо бажають служити у конкретній військовій частині, беруть письмову згоду командира тієї частини. Займаюся і організацією вступу у вищі військові навчальні заклади України. Зараз ми у школах і навчальних закладах розказуємо юнакам і дівчатам про безкоштовне навчання на офіцерські спеціальності. У вищі військові навчальні заклади можуть вступати як юнаки, так і дівчата від 17 років. Цього року серед бажаючих здобути військову освіту є і одна дівчина. А пропонуємо ми вступ у наступні вищі військові навчальні заклади: Національний університет оборони України, Національну Академію сухопутних військ, Військовий інститут телекомунікацій та інформації, Харківський національний університет повітряних сил, Військова академія (м. Одеса), Житомирський військовий інститут, Українська військово-медична академія (м. Київ), та ряду військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та закладів фахової передвищої військової освіти. З власного досвіду скажу, що військова освіта – чудова перспектива на майбутнє: я відслужив 25 років, завдяки військовій службі отримав від держави 3-кімнатну квартиру, хорошу військову пенсію і змогу ще десь працевлаштуватися, бо в 45 років сидіти вдома не буду.
Коли Віктора Михайлишина перевели до Виноградова, разом з ним приїхала і дружина Яна, медик за фахом. Тоді їх син був ще геть маленький. Зараз Максиму 20 років і він вчиться на економічному факультеті Львівського університету імені Івана Франка, цьогоріч вступив на військову кафедру. 14-тирічна донька Аліна – школярка Виноградівської ЗОШ №8. Сім’я для чоловіка – його фортеця, опора і найбільша втіха у житті.
Про своє перебування у АТО майор Михайлишин розповідає стисло і неохоче. Вперше потрапив на фронт у грудні 2014-го, коли якраз розпочалися запеклі бої за Дебальцеве. Відтак у 2016-му році двічі був на другій лінії оборони біля Станиці Луганської. Каже, що тепер захисникам воювати набагато важче, аніж було тоді, бо прогрес дається взнаки: застосовуються дрони та авіація, а сім років тому воювала переважно артилерія. Наш співрозмовник знає про війну із власного досвіду і пишається воїнами Збройних Сил України, котрі щодня наближають перемогу. Він щиро вірить, що скоро настане переможний мир. Тоді всі матимуть змогу повернутися до звичного життя і розбудовувати процвітаючу, могутню Україну.
Наталія КОБАЛЬ
