У житті відокремленого структурного підрозділу Виноградівського фахового коледжу Мукачівського державного університету визначна подія: навчальний заклад відзначає славне своє 100-ліття. Його історія започаткувалася з осені далекого 1923-го року. В орендованому приміщенні чехи відкрили першу в Підкарпатській Русі державну метало-ковальську (коворобну) школу. Потреба в ній була велика: від Кошиць до Ясіня такого закладу не існувало, а потреба в кваліфікованих кадрах була велика. До оголошеного першого її набору потрапило всього 8 юнаків.
Строк навчання – 3 роки. Займалися 44 години на тиждень. Теоретичній частині занять відводилась одна третина вказаного часу. Решта, три четверті – практичним роботам. Навчання було доступним, але платним. У новосформованім закладі навчальний рік складався з двох семестрів. Першого року навчання – освоювали ручні роботи та ковальську справу. Другого і третього року – роботу на стругальних, шліфувальних, фрезерувальних та токарних верстатах. Певна кількість годин відводилась автогенному зварюванню та паянню металу. Знання учнів оцінювалися по 4-ри бальній системі: дуже добре; добре; достатнє і не достатнє.
Про навчальний заклад дбала держава і її управитель Йосип Бернус. Вже на початок 30-тих років школа мала свій навчальний корпус і майстерні на тодішній вулиці Коменського (нині – Шевченка). Випускники закладу, що на цей час поступово розширювався, мали можливість працевлаштуватися машиністами на залізниці, механіками на діючих заводах і фабриках, креслярами в конструкторських бюро, монтерами по обслуговуванню наявних в нашім краї електричних ліній і мереж.
Слава про підготовку висококваліфікованих кадрів в Севлюші дала можливість губернатору Підкарпатської Русі Костянтину Грабару домогтися, що в даному закладі навчальну майстерню оснастили найновішими на той час верстатами по обробці металів, на яку було затрачено 400 тисяч крон. Це значно підняло і розширило освітні його можливості.
Вже з 1-го вересня 1939-го року відкривається Вища трьохрівнева освітня майстрівська школа (до цього часу таких в Чехії були дві: в Празі та Мості). Перші три роки навчання: вивчення технології металів, азів механіки, електротехніки, електровимірювання, громадські загальноприняті науки, основи економіки, бухгалтерії, обчислення, навиків дотримання гігієни на виробництві.
На другому рівні 2 роки відводилися поглибленому фаховому навчанню. Третій рівень тривав ще 2 роки і відводився освоєнню високої професійної майстерності. Після державних випускних іспитів матуранти отримували звання профільних інженерів. Це був високий престиж випускників цього навчального закладу, яких готував цінні кадри для народного господарства.
Уряд всіляко підтримував матеріально-технічну базу закладу. Була виділена земельна ділянка для спорудження нового навчального корпусу та будинку для проживання 50 викладачів, які працюватимуть в нім. У кошторис будівництва було закладено 100 тисяч крон.
Але перебіг політичних подій і окупація краю Угорщиною змінила ці невпроваджені в життя плани. Про наступні 5 років (з 15 березня 1939 по 24 жовтня 1944 -го року) в архівах дані про заклад майже відсутні. Навчання тривало. Але більшість його учнів через війну не змогли його закінчити.
Цю можливість вони отримали після звільнення Закарпаття і його приєднання до матері-України. В 1946 році відбувся перший випуск техніків-механіків і організований перший набір учнів на електротехнічні спеціальності. Так були започатковані три відділення: «Електрифікація сільського господарства», «Електричні станції, системи, мережі» та «Будівництво і монтаж ліній електропередачі».
Після реконструкції і добудови навчальних корпусів по теперішній вулиці Станційній, 28 та спорудженні нового гуртожитку на 240 місць по вулиці Перемоги, 6 стало можливим проведення однозмінного навчання 500 студентів.
Усі наші колишні випускники з теплотою і вдячністю згадують свої студентські роки, проведені у рідній альма-матері. Більшість з них закінчила вищі навчальні заклади, працювала на керівних посадах, очолювала відповідальні ділянки роботи енергетичній системі не лише в Україні, але за її межами, починаючи з Далекого Сходу і вздовж лінії електропередачі «Мир».
У технікумі започаткували зустрічі випускників 10, 20, 30, 40, 50 та 60 -х років, зустрічі поколінь, які мали велике виховне і пізнавальне значення в професійно-орієнтаційній роботі. Оглядаючи пройдений свій життєвий шлях, колишні наші вихованці звітували перед молоддю про свої досягнуті життєві професійні висоти. Колективу технікуму було ким пишатись. Більшість колишніх наших випускників досягли вагомих успіхів і внесли свою лепту в розвиток вітчизняної науки і техніки. У свій час ректором Ужгородського державного університету був наш вихованець Володимир Сливка. Професором цього вузу працював Микола Ерденій. Автором тричі перевиданого і доповненого технічними досягненнями і проривом в науці підручника для вузів «Електричні мережі та системи» і за його редагування виданої книги «Математичне моделювання в електротехніці» став доктор технічних наук, професор Національного університет «Львівська політехніка» Михайло Сегеда. Як заступник генерального директора ПАТ «Закарпаття обленерго» по технічній частині працює Олександр Білак. Поруч з ним, по збуту, Андрій Попович очолює цю відповідальну ділянку роботи. Ольга Онисько – головний економіст в цій же установі. Керівник будівництва лінії електропередачі 750 кіловольт та підстанції «Київська» (Рівненська АЕС) Василь Лявинець. Начальниками Хустського РЕМу стали Ярослав Керечан, а Виноградівського – Ернест Сегев. Його попередником був Віктор Черніков, який в нашому місті під Чорною горою цю службу очолював понад 30 років. Начальником Теребле-Ріцької ГЕС був Василь Чухран, а потім – Олег Ігнатко… Цей список можна б продовжувати далі.
За час свого існування технікум очолювали колишні фахівці – фронтовики Володимир Баранов, Леонід Бондаренко, Леонід Черниш, Іван Заброда та Григорій Яковенко. З 1962-го протягом трьох років колектив очолював Ігор Семанюк. Сім років директорував Войтех Баньої. 12 років цю відповідальну ділянку середньо-освітнього технічного навчання очолював Богдан Петруняк.
У зв’язку з реконструкцією форм навчання, яке вимагало саме життя, в навчальному закладі відбуваються відчутні зміни. Він стає придатком Мукачівського технологічного університету «Поділля» (м. Хмельницький), ректором якого на той час є Юрій Мигалина. На факультеті підготовки молодших спеціалісті далі успішно працюють, теж з числа колишніх випускників що позакінчували вітчизняні вузи і викладачами знову повернулися в рідні стіни Марія Густі, Федір Кощак, Іван Горонді, Гізелла Костьо, Михайло Лісіцкі, Євген Чутора, Василь Тоні, Світлана Андреєва, Михайло Кобилянський, Ярослава Семанюк. Добрим словом варто згадати і наших ветеранів, котрі давали ґрунтовні знання студентам. Серед них: Петро Шолудько, Ярослав Нікорчук, Володимир Осадчук, Євстахій Походжай, Віра Кобилянська, Степан Піщальник, Петро Будз, Дмитро Коростіль, Ярослав Кіндюх, Данило Бендас, Олександр Попович, Оксана Малініна, Василі Дубровка та Попович, подружжя Ганна та Микола Купари, Семен Деяк та Михайло Теняк, Юрій Параска, завідуючий навчальною майстернею Юрій Балаж.
Мудрими порадниками і наставниками наших вихованців були педагоги – наші колишні ветерани Михайло Тумілович, Єфросінія та Марат Кузнецови, Тетяна Лушнікова, Валентина Козуб та Іраїда Кундря, Анатолій Козлов, Юлій Балога, Петро Продан, незмінна секретарка-діловод Раїса Хасменник…
З 26 грудня 2008 по 6 серпня 2015-го коледж успішно очолює жінка, колишня викладачка хімії Олена Бабинець. Вона дала друге дихання закладу. Розширилися навчальні корпуси по вулиці Вакарова та Копанській. У коледжі сформувалися нові спеціальності «Швейне виробництво», Виготовлення виробів з шкіри», які в той час були затребувані на ринку праці. На рівні молодших спеціалістів ліцензувались нові спеціальності «Монтаж, обслуговування та ремонт обладнання підприємств текстильної та легкої промисловості», поновлено «Будівництво ліній електропередач», заново впроваджено «Організація та обслуговування в готелях та туристичних комплексах», «Фінанси».
З вересня 2004-го електрики отримали можливість оволодівати освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Уже в 2013- му кількість студентів зросла до 1075, яких навчали 89 викладачів. Щороку коледж дає путівку у доросле життя до 250 випускникам і за час свого існування для народного господарства успішно підготував і випустив 11,5 тисяч спеціалістів різного професійного профілю. У квітні 2016-го в коледжі вперше обирали директора. З 6 кандидатів до другого етапу потрапили двоє: Йосип Іваніга та Микола Пилип. 25 членів вченої ради Мукачівського державного університету 70% голосів віддали Йосипу Іванізі, який очолив нині діючий у Виноградові навчальний підрозділ.
З новими задумами, планами і мріями пройшов свій шлях, довжиною в 100-ліття наш навчальний заклад і втримався на плаву. Тож щиро побажаймо цьому педагогічному колективу та його вихованцям високо тримати його честь і славу і завжди пам’ятати, що все зруйноване війною господарство, з честю і високою відповідальністю відбудовувати випаде їм – молодим фахівцям, які сьогодні сидять в аудиторіях і старанно працюють над собою, ґрунтовно освоюють ази вітчизняних технологічних досягнень і знань.
Марія КОНКІНА,
колишня викладачка спецдисциплін Виноградівського політехнікуму
