Пройти байдуже повз такої краси неможливо. Речі інтер’єру та посуд із красивими квітковими орнаментами так і замиловують око неповторністю та аристократизмом. Рамочки для фотографій та картин, люстерка, вішалки для одягу та ключів, блюдечка, тарілки, підноси та багато чого іншого – все це роботи Миколи Деврі з Нового Села.
– Столярною справою займалися мій прадід та дід. А от батько був фотографом. Я теж за фахом фотограф. Для того, аби працювати виїзним фотографом, треба було мати власний автомобіль. От я і шукав можливість, як на нього заробити грошей. А в 70-их роках дуже модними були вирізані з дерева орли. Працевлаштувався у цеху колишнього колгоспу «Іскра», де витісував з дерева орлів з 4-ої години ранку до 8 вечора. Так, за 2 роки наполегливої праці заробив грошей на автомобіль і працював виїзним фотографом. Тоді ця професія була затребуваною, бо не було, як тепер, стільки фотоапаратів і мобільних телефонів з фотокамерами. Та й фотоапарати були не цифрові. Аби проявити плівку, працювали з хімікатами, шкідливими для здоров’я . Тож я працевлаштувався в управління водного господарства. Та все ж різьбярство ніколи не полишав. У 90-их роках почав виготовляти різьблені рамочки. Поступово, самотужки набуваючи навиків, почав збільшувати кількість різьблених речей. Зараз їх нараховується до півсотні, – розповідає Микола Миколайович.
Беручи до рук різець, майстер повністю поринає у творчість, даючи політ фантазії. Найбільше полюбляє оздоблювати свої вироби трояндами, а також викарбовує мудрі вислови, прислів’я та приказки. Має і свій власний штемпель. А от породу деревини вибирає в залежності від виробу. Каже, що посуд робить із м’якої деревини верби чи осики, а речі інтер’єру – з горіха та черешні. Остання деревина має гарний вигляд і при правильній обробці є довговічною.
– Різьба по дереву для мене – не робота, а захоплення, хобі, від якого отримую неабияке естетичне задоволення. Тож залюбки вчу цій приємній та корисній справі і підростаюче покоління у греко-католицькому християнському ліцеї Карачина. Найкраще різьбярська справа дається тим дітям, котрі вміють гарно малювати, – продовжує свою розповідь чоловік. – Попри все я залюбки реставрую старовинні дерев’яні речі та меблі. Маю власну колекцію раритетів, котрим уже по 100-200 років: ваги, скляні пляшки з парфумів, алкогольних виробів, води та соку. Мрію створити в селі музей, експонатами якого стане моя колекція.
Микола Деврі разом з дружиною зростили 4 дітей. Його син Микола вивчив деревообробну справу в Угорщині, де зараз і проживає. Проте цим ремеслом поки що не займається. Різьбяр каже, що нажити цим нелегким ремеслом статки не можна, бо ж реалізація цих недешевих речей залежить від потоку закордонних туристів, а їх за останні два роки на Виноградівщині буває небагато.
Наталія Кобаль
