Зі шкільної парти — в рятувальники. Ще змалечку Тарас Бровдій мріяв бути пожежником, адже його батько присвятив своє життя цій почесній справі – працював водієм у пожежно-рятувальному підрозділі. Тож приклад для наслідування та бажання допомагати людям визначили подальший життєвий шлях. Тарас довго не думав, пройшов первинну підготовку та став вогнеборцем у м. Виноградів. Згодом, за прикладом Тараса до лав Служби порятунку підтягнулись ще четверо друзів-односельців з с. Боржавське. Такою пожежною компанією вони і на деокуповані території їздили допомагати колегам-харків’янам, йдеться у дописі Головне управління ДСНС України у Закарпатській області.
“Коли почали організовувати зведені загони для допомоги вогнеборцям зі східних областей, ми з друзями одразу ж вирішили їхати. Чи було страшно? Так. Але страх минув тільки-но ми перетнули кордон Харківської області. Тут треба було не боятися, а робити. Колеги-харків’яни поїхали на цей час до родин, аби хоч трохи відпочити від жахіття війни, а ми заступили замість них на чергування. З нашим відділенням виїжджав місцевий водій пожежної машини, тож зону обслуговування ми знали з його допомогою. Пожежі, розбір завалів, допомога населенню — все майже те ж саме. Тільки під постійним вогнем… Гасиш бува, ввечері, а над головою “вибухові комети” літають. Однієї ночі аж 11 прильотів було, тож небезпека тут безперервна.”
Коли Тарас з колегами вже приїхав додому, то дізнався, що за три дні після їхнього відбуття з Харківщини, під час одного з таких прильотів, загинув водій, з яким вони разом заступали на чергування. Від такої новини крається серце, адже коли йдуть у вічність колеги… це як втратити близьку по духу людину… адже ми ДСНС — одна родина мужніх та незламних.
Поза чергуваннями Тарас Бровдій волонтерить. Окрім донатів, збирає для військових й іншу допомогу та відправляє на передову. Нещодавно відправили декілька мішків зі шкарпетками: адже, коли ноги сухі, й голова не болить. А ще, коли в рідному селі виникає пожежа, Тарас та його друзі-рятувальники організовують гасіння до прибуття колег з Виноградова. Тож тут і добровольців не треба, адже надзвичайники і поза службою завжди готові прийти на допомогу.
“Виїзди у нас бувають різні. Але під час кожного треба вижати максимум сил та вмінь, бо від тебе залежить життя та кількість гривень у гаманці людини, в якої сталась пожежа чи інша прикра ситуація. Швидко погасили — будинок врятували. І люди щасливі від того, і ми задоволені своєю працею” – зазначає Тарас.
