Життя кожного українця повністю змінилось 24-го лютого з початком страшної війни. Немає жодного, хто залишився б байдужим до подій, які тривають по сьогодні. Прикро усвідомлювати те, що для когось це стало покликом захищати рідні землі й близьких, допомагати ближньому, боротися за незалежність Батьківщини, а для когось – це чудова можливість заробити гроші.
У перші дні війни були шоковані не тільки українці, а й увесь світ. Європейські країни, США відчули потребу в наданні нам допомоги, хто чим міг: їжа, речі, засоби гігієни, гроші, житло тощо. Інтернетом поширювалась інформація про наданий безкоштовний доступ до багатьох міжнародних навчальних програм, курсів. Здавалося б, на що скаржитися? Незламні, сильні воїни захищають нас, інші країни допомагають. Що може піти не так? Деяким «розумникам» гуманітарка почала затьмарювати розум, у думках уже з’явились уявлення, де продати її та наскільки дорого.
У Львівській області станом на 1-ше червня поліцією зафіксовано близько 300 офіційних звернень щодо продажу гуманітарної допомоги. Подібні випадки правоохорінці фіксують і в Закарпатській, Івано-Франківській та інших областях. Правильно в народі кажуть: «Війна гроші їсть, аж дим встає». «Недобізнесмени» не посоромилися наживатися навіть на зброї, формі для військових, обмундируванні тощо. Не вкладається в голові: як можна зі спокійною душею виставляти на продаж каски, бронежилети, якщо багато військових не можуть їх купити й голими руками оборонятимуть цих же «продавців вищого класу»?!
Вищезазначені приклади – це мінімум того, яка несправедливість коїться нині. Вимушено переміщені особи страждають від високих цін на житло в тих областях України, де немає бойових дій. Безумовно, є багато добрих українців, які безкоштовно приймають мешканців постраждалих регіонів нашої країни. Тим не менш, заробіток на підвищенні орендної плати все одно є. Погодьтеся, досить несправедливо: одні втрачають житло, а інші на цьому наживаються. Ще однією гострою проблемою став пошук ворогів серед своїх.
24-го лютого всі українці об’єднались і наче цілий організм поступово почали давати відсіч нападнику. Проте ніколи не може бути все ідеальним. На жаль, деякі співгромадяни зосереджують свою увагу не на боротьбі з ворогом, а в розпалі ворожнечі серед своїх. Ніхто не заперечує, що на сьогодні є нагальною потреба в спілкуванні рідною мовою, піднесенні бойового духу, повазі мешканців різних областей тощо. Але це не має стати приводом ображати тих, хто не до кінця дотримується цих правил. Кожен з нас по-різному проживає війну, цей період психологічно складний для всіх українців, тому на перше місце треба ставити бажання відвоювати свою незалежність, а вже потім працюватимемо разом над іншими питаннями.
Війна – це не тільки бойові дії, це перевірка на міцність, хоробрість, чесність і патріотизм. Минуло більше 3-х місяців з початку воєнного втручання російських загарбників на наші території. За цей період уже можна робити висновки, у кого які життєві пріоритети й цінності. Головне для кожного українця – пам’ятати про спільну справу, допомагати один одному й піклуватися не тільки про себе, а про всіх, хто цього потребує.
Софія Залізняк, студентка ІІ курсу
Національного університету «Львівська політехніка»
