Земля наша багата і славна талановитими особистостями. Іван Хланта – один із них. Ревний продовжувач когорти збирачів народнопоетичної творчості, колись започаткованої Володимиром Гнатюком, Михайлом Фінцицьким, Феодосієм Злоцьким та їхніми послідовниками, невтомними пошуковцями Петром Лінтуром, Петром Пойдою, Іваном Сеньком, Юрієм Чорі та іншими.
Очевидно, у Закарпатті немає жодного села та присілка, в якому б не побував Іван Васильович. Застати його в Ужгороді випадає вкрай рідко. Затримується вдома лише, коли опрацьовує зібрані і записані між людьми співанки, коломийки, колядки, балади, пісні, обрядові дійства, легенди, перекази, казки, притчі, дотепні сміховинки-фіглі… Тішиться кожному влучному виразу людської мудрості. Проросла вона крізь вікові пласти часу і засяяла новими гранями, щоб з’єднати нові покоління нації із здобутками пращурів і сформувати молодих духовно багатшими.
Об’їздив Іван Васильович багато держав. Побував в Угорщині, Словаччині, Польщі, Румунії, Болгарії, Сербії, Хорвати та інших балканських країнах. Відвідав і Банатський край на території Румунії. В далеких 1907-1918 роках наші земляки – виходці з Мараморощини (теперішніх Міжгірського, Хустського, Тячівського, Рахівського та частини Іршавського районів) пересилилися сюди, прижилися, пустили своє коріння. Однак, пісні сторічної давності, обряди та звичаї дідів зберегли і передали своїм синам і внукам. Від Марії Зюзяк, Олени Тернавчук, двох Іванів Рябошапки та Гуменюка, Юрка Лаврюка, Івана Терелі, Луки Куцина, Степана Бучути, Дмитра Басараба, Тетяни Богарта інших переселенців із сіл Копачеле, Зоріле, Корнуцел, Кричево, Падурень… записав унікальні колядки світського характеру, християнсько-релігійного змісту, духовні пісні, співанки про любов, рекрутські, вояцькі, заробітчанські, родинно-побутові та жартівливі, весільні, хрестинні, колискові та пісні літературного походження. Мелодії до них розшифрував та у нотах записав талановитий місцевий композитор і хоровий диригент Іван Лібер. Всі вони увійшли до упорядкованої Іваном Васильовичем та виданої у 2009-му році нової пісенної його збірки «Народні пісні українців Банату (Румунія)».
Іван Хланта написав, упорядкував і видав понад 150 книг. Це – бібліографічні покажчики про відомих літераторів Закарпаття – Володимира Ладижця, Степана Жупанина, Петра Лінтура, Василя Густі, Семена Панька, Юрія Керекеша, Дмитра Вакарова, Івана Чендея, Петра Угляренка, Василя Пагирі, Миколи Рішка, Василя Вовчка, Омеляна Довганича… На 967 сторінках вийшов у світ унікальний і єдиний на теренах України бібліографічний покажчик «Літературне Закарпаття у XX столітті» (1995). У цім рідкіснім виданні подані вичерпні біографічні відомості, описані літературна діяльність та творчі здобутки 235 майстрів слова, які протягом 1900-1994 років творили і своєю невтомною працею збагатили крайову ниву красного письменства. Писали вони українською, російською, словацькою, чеською та німецькою мовами і залишили зримий слід у пам’яті читачів та шанувальників друкованого слова. На кожного автора, у хронологічній послідовності перераховані їхні книги, рецензії на них, котрі друкувалися в районних, обласних та республіканських газетах і журналах різного рівня.
Невтомний словошукач, що віднайшов і врятував від забуття діаманти усної народної творчості, народився 20 квітня 1941 року, на Великдень. Ця дата стала провісницею та імпульсом для його творчості. У батьківській хаті, що стояла на Готарі в селі Копашнево Хустського району, з материнських уст вперше почув народні пісні та казки. Підростав у багатодітній селянській родині. Тому змалку навчився працювати, не покладаючи рук. За роботою на сінокосах, обгортанні картоплі та кукурудзи, коли жінки тичили квасолю, в саду збирали яблука, ламали і очищали кукурудзяні початки, вибивали насіння соняшника, вони завжди співали, а часом між собою переказували містичні історії, захоплюючі бувальщини, жарти, вигадані небилиці. Це був перший дотик підлітка Івана до народних скарбів, до неміліючого джерела опоетизованої людської творчості.
Закінчив філфак Ужгородського державного університету, аспірантуру інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського Академії наук України (Київ 1974). Військову службу проходив у Харкові 1964-1965 роках. Учителював у верховинському селі Лази на Тячівшині, протягом 4 років директорував у Біловарівській восьмирічці. Як інспектор Тячівського райво, допомагав вчителям району плекати рідну мову. В Ужгороді викладав в університеті, працював асистентом, а згодом став доцентом кафедри української мови та літератури. 20 років незмінно очолює роботу науково-культурологічного Закарпатського обласного центру народної творчості.
Іван Васильович пророрбив величезну роботу по створенню Крайового музею літератури, фольклору та мистецтва на базі рідної альма-матері – Копашнівської ЗОШ І -III ступенів. Він став своєрідною «Меккою» для гостей та туристів, які протягом року відвідують Хустщину.
Творчі здобутки Івана Хланти високо оцінені урядом та народом. Удостоєний найвищих нагород – ордена Преподобного Нестора Літописця (2009), медаллю «За доблесну працю», Почесними грамотами Міністерства освіти України та Міністерства культури і мистецтв України та іншими. Його ім’я вписане в Почесну книгу – альманах «Золотий фонд Бойківщини».
Він – доктор мистецтвознавства, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки журналістів України, лауреат Всеукраїнських премій імені Володимира Антоновича та Івана Франка, фольклорно-етнографічного конкурсу імені Михайла Зубрицького…
Важко знайти фольклориста в сучасній Україні, щоб мав такі фундаментальні видання народних пісень, як «Вчора була неділенька» (2001), «Ой видно село» (2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Співайте Богові нашому, співайте» (2008), «Народні пісні українців Банату (Румунія)» (2009), «Співанки закарпатських гір і долин» (2009). У них міститься майже 3500 пісень з нотами та солідними вступними статтями. Остання його об’ємна 824-ристорінкова робота «Співаночки мої милі», в якій записані коломийки одного села з Тереблянської долини – села Колочави. Як справжній патріот, він у постійному вболіванні не тільки за українство теперішнє та завтрашнє, а й за його минувшину, часто й несправедливо спотворену чи гірко поневолену цілими байдужими поколіннями. Він непоступливий моральними принципами, переконаннями, цілою системою українського світобачення
Важливим досягненням у патріотичній діяльності Івана Хланти є створений ним Крайовий музей літератури, фольклору та мистецтва в Копашневі на Хустщині, який нині нараховує понад три тисячі експонатів. Музей є прикладом того, як нині треба працювати на національну ідею, на нашу духовну незалежність. Він передав музею книжки письменників Закарпаття з власного зібрання, повертаючи до життя пам’ять про визначних діячів літератури й мистецтва, що за умов бездержавності й тоталітарного комуністичного режиму були замовчувані та приречені на забуття. Зокрема письменників Василя Ґренджі-Донського, Івана Ірлявського, Івана Колоса, Андрія Ворона, Дмитра Поповича, Софії Малильо та інших.
Це людина величезної працездатності, невтомності, багатогранності, взірець патріотизму, якого сьогодні так бракує для України. Він уміє і любить трудитися і виконує ту роботу, яку може зробити тільки він. Такій людині треба віддати заслужену шану і створити найкращі умови для подальшої праці. Йому вдається знаходити талановитих людей з народу, щоб записати з їх уст безцінні перлини духовності.
У своїх виступах перед учнями та вчителями, працівниками культури та іншими слухачами розповідає про цікаві події з поїздок, факти із записів від талановитих співаків та оповідачів, таємничість і сакральність фольклору. Не обминає й економічні та інші складнощі видання попри сьогоднішні технічні можливості.
Для Івана Хланти настали жнива. Що ж він висіяв на українській ниві, що зібрали прихильники його творчості? Він наділений великою енергією, скрізь їздить по селах і не тільки записує фольклор, а й несе в життя нашу українську ідею. Усе найкраще, що створив народ, він знову повертає народові з небуття у своїх заново опублікованих книгах.
Шукачу народних скарбів Івану Хланті – 80. Це, насправді, лише календарна дата. Ювіляр повний енергії і бажання далі творити. Тож, щиро зичимо йому численних наукових звершень, високих почуттів душі, вічного творчого горіння і незгасаючого бажання шукати і віднаходити народні перлини, реально втілювати в життя виношені в серці задуми, щоб рясними своїми плодами праці і надалі радувати і дивувати людей цвітом земної краси рідного слова та непроминаючої слави нашого народу-творця.
Марія Конкіна, керівник Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ
