Другого лютого – сороковий день, як у світлі Різдвяні свята пішла з життя наша землячка, неперевершена піаністка з світовим ім’ям Етела Чуприк-Котюк. Це непоправна втрата для українського музичного мистецтва. Протягом семи років вона відкривала Дні культури України за кордоном. Її ставили в рівень з найвідомішими піаністами планети Ваном Кліберном, Святославом Ріхтером, Мартою Атеріч, Регіною та Володимиром Горовіц… З провідними симфонічними оркестрами вона гастролювала у Європі. Виступала з диригентами Андрашом Лігеті, Реінгардом Сейфрідом, Андрашом Келлером, Віктором Здоренко, Джансугом Кахідзе, Федором Глущенко, Володимиром Сіренко, Єжі Сальваровскі, Богуславом Мадеєм, Владіміром Понькіним, Робертом Кеніг…
У її відшліфованому репертуарі було понад 370 сольних номерів, 12 тисяч публічних концертів для фортепіано з оркестром, 13 записаних компакт-дисків з найскладнішими у фортепіанному репертуарі творами Бетховена – соната №29 (Hammar klavir), «Карнавал» Шумана, 24 етюди Шопена…Повністю грала весь темперований репертуар Баха, Моцарта, Ліста, Вагнера, Чайковського, Рахманінова, Гойдера, Шуберта, Геліянца…Музика була живою тканиною, яка передавала найчутливіші її почуття, достовірну інформацію про задум композитора твору. Коли сідала за рояль, запрокидувала голову і починала грати, грала по пам’яті, без нот, з-під її пальців просочувалася дивовижна музика. Від неї світліли лиця її слухачів, святковий настрій охоплював розум, душу і тіло, і вже всі присутні на концерті невідривно вживалися у цей дивовижний фон неповторних чарівних звуків, винесеної з серця піаністки гами настрою і відчуттів радості, печалі, невимовного смутку, довгоочікуваної перемоги добра над злом, торжества світлих почуттів, що возвеличують людину.
Дуже любила свій Львів. Це древнє місто для неї стало рідним і близьким. У 1992 році закінчила Львівську державну консерваторію ім. Миколи Лисенка. Через два роки стала доцентом в рідній альма-матері. У 2016-му отримала звання Народної артистки України. У міжнародних конкурсах брала перше місце: у квітні 1988-го в конкурсі ім. Миколи Лисенка у Києві; серед 120 виконавців Всесоюзного конкурсу ім.. Сергія Рахманінова в 1990 році в Москві – третє місце; у вересні 1991-го в Будапешті на Міжнародному конкурсі ім. Ференца Ліста завоювала третє місце; престижну золоту медаль отримала в Москві в 1994-му році на Міжнародному музичному фестивалі ім. Володимира та Регіни Горовіц.
На плечах Етели Олександрівни лежала велика місія – нести у маси любов до класичної фортепіанної музики, велика відповідальність, невпинна над собою робота. Вона – мати двох синів Олега та Артура. Відбулася як жінка, як музикант, як виконавець високого ґатунку та проби. Дружина розсудливого і до всього уважного чоловіка Ростислава Котюка, якого чекала блискуча кар’єра піаніста, але він захопився фотографією і у Львові відкрив власний фото-салон. Наша землячка була джерелом добра, світла, високого мистецтва. Як піаністка-віртуоз, дивувала і зачаровувала всіх, хто мав нагоду слухати її гру. Останні 12 років захоплювалася малюванням – працювала над іконами. Це було її власне бачення потреби людини в духовності. Це було її особливе ставлення до Бога і музики. Це була її молитва, яка йшла від найтонших вібрацій її роздумів, відчуттів душі, серця і натхнення.
Померла 25 грудня 2019 року, на 56-му році свого життя. Похована у Львові, на Личаківському цвинтарі. Виноградівцям запам’ятаються її концерти. Особливо близьким був благодійний останній, який піаністка присвятила своїй першій вчительці Юдіті Гергель та її матері Янці Якубівні Граф-Гергель, котра була фундатором створення класу фортепіанної гри в Ужгородському державному музичному училищі ім. Дезидерія Задора. На зібрані кошти був придбаний білий рояль. На ньому в міському будинку культури будуть постійно виконувати вічні і невмирущі музичні твори композиторів різних епох і стилів талановиті піаністи – надійні продовжувачі її життєвої справи.
Марія КОНКІНА
