У житті актора Дмитра Ярошенка цей виступ стане знаковим. Сценою йому слугували руїни замку Канкова. Декораціями – нагріті липневою спекою стіни з рваного каменю, які зараз залюбки обживали діти. Освітленням слугували хмари. Вони нагадували морський приплив хвиль. Подих вітерця освіжав людей, які зручно присіли на землі.
Все пам’ятають ці мури: трагедії віків, які пронеслися над ними, набіги кочівників… Але те, що тут відбувалося, було для них незвичним. І сонце з неослабною цікавістю спостерігало за перебігом подій, котрі того дня розгортались на руїнах древнього замку.
На побачення до виноградівців і гостей, що проживають нині у місті, прийшов уже знайомий нашій молоді актор Дмитро Ярошенко. Не просто прийшов, а на цю зустріч підготував низку своїх літературних сторінок, написаних під враженнями перебування на Закарпатті, свого проживання в місті Берегові. Він читав про джерело свого натхнення, про проблеми, які рівняються в його снах, про планування робочого дня і як він піде, про те, як біля вікна спостерігає за ходом часу… Цікаві роздуми, спостереження, враження спресовані в рядки. Вони пробуджують високу чутливість душі, бажання жити повноцінно і за все віддавати честь, подяку і поклін єдиному Богу. У пісенному блоці актора, який блискуче володіє словом, мовою, дикцією, виразністю думок і емоцій, властивими людині почуттями і голосом він подивував своїх глядачів виконаними мантрами «Піснею духовному вчителю» (гуру) та «Піснею про любов», стрілецькою давньою «Гей, була в мене коняка» та ліричною «Ой у вишневому саду»…
Цей емоційний заряд, пробуджену виконавцем і вкладену в цю зустріч-перформанс енергію, що торкнулася найчутливіших струн душі, виноградівці, як і сам актор згадуватимуть довго, бо це був не просто моноспектакль, а щира розмова з кожним присутнім, який відчув глибину, силу і щирість рідного слова, що може воскресити людину, повести за собою, змусити повірити в свої сили і можливості і переконати: все в нас буде добре. Нам треба йти вперед. І перемога буде за нами.
Марія КОНКІНА
