Старожилка з Хижі Анна Флорянівна Ількович нинішнього року розміняла дев’яносто восьмий десяток. Усе своє життя вона прожила у рідному селі. Ніколи не їздила за кордон, навіть у наших великих містах їй не довелося бувати. Проте жінка цим не переймається. Адже Бог наділив її іншими найважливішими дарунками – мудрістю, терпінням, працьовитістю, любов’ю, чудовою родиною і довголіттям.
У дитячі роки вона зростала з дівчатками-однолітками, бавилася, коли була вільна година. Але в родині змалечку привчали дітей до роботи. Тож, на забави витрачала небагато часу, а як і інші ровесники в селі, кожного дня працювала із батьками на землі.
Коли виросла, вийшла заміж за місцевого легіня, разом із ним працювали, щоби було в хаті, як кажуть, і на стіл, і до столу. «Ціле літо ми трудилася-змагалися, як у нас кажуть, аби запастися продуктами на зиму і мати, чим годувати діточок. Бо грошей тоді майже не було, тай купити було ніде, хіба що можна було обміняти продукти на одяг чи взуття», – розповідає старожилка.
На жаль, чоловіка вже немає серед живих. Але жінка завжди з теплотою згадує свого єдиного коханого, з яким народили і виростили двох синів та доньку, дали освіту, а головне – виховали їх хорошими людьми. Нині вже всі мають свої родини. Анна Флорянівна щаслива бабуся шістьох чудових онуків і вже прабабуся шістьом правнукам. Щодня молиться і просить у Бога дождати ще й праправнуків. Для хижанської старожилки немає кращої хвилини, ніж та, коли в хаті збираються найрідніші, заповнюючи її дзвінкоголосим дитячим щебетом та радісним сміхом.
Не дивлячись на свій поважний вік, Анна Ількович ще бабуся нівроку – говірка, весела і не по роках активна. «Головне, аби здоров’я не підводило, – каже жінка. – Тоді й сили буду мати, бо не люблю сидіти без діла».
Діти та внуки всіляко підтримують свою найдорожчу людину, оберігають її від тяжкої праці. Вона ж просить у Бога своїм рідним щастя і доброї долі, порозуміння, миру і любові. І, звичайно, молиться старожилка Анна Ількович, аби у цей важкий час їх не покидало здоров’я, щоби милостивий Господь дарував їм многії літа.
Іван КОЗАК, наш громадський кореспондент
