Такими словами почала нашу розмову старожилка з Текова Йолана Івнівна Поляк, якій вже пішов 93-ій рік. «Як усім на роду написано, таким буде і його життя, ніхто змінити цього не в силі», – продовжила моя співрозмовниця.
Життя цієї жінки видалося справді важким, хоч, на її погляд, у минулі роки було веселіше і люди були привітніші, поважали один одного. «А нині сусід сусіда не впізнає. Поназводили хороми, обгородили їх триметровими парканами і один одного не знають, не чують. У всіх тепер лише одна головна думка про гроші і щоб побільше, а все інше їх не цікавить. Але це погано, бо за свої діла кожному треба буде відповідати перед Богом, нести отвіт, хто що доброго зробив», – продовжує Йолана Поляк.
Старенька за своє життя не соромиться. Скільки себе пам’ятає багато і важко працювала. Досить молодою вийшла заміж за гарного парубка. Але, як народився старший син, чоловік почав випивати. Вона ж була молодою і думала минеться. Щодня на роботу ходила на ферму, бо працювала дояркою. Потім народила ще двох синів, сподіваючись, що життя налагодиться. Та чоловік продовжував пити, тому вона вирішила з ним розлучитися, проживши разом всього десять років.
Йолана Іванівна самотужки виховувала синів, а при тім, встигала щодня бігати на роботу. Потроху життя налагоджувалося. «Але доля підкинула мені ще одне випробування – померли моя сестра і її чоловік, заливши двоєчко маленьких дітей, яких я забрала до себе. Тож мені довелося піднімати не лише своїх трьох дітей, а відразу п’ятьох. Більше я заміж не виходила, боялася, що новий чоловік теж буде питущий. Тай, хто візьме в дружину жінку з оравою дітей. Але, дякувати Богу, я впоралася сама, змогла їх виростити і виховати гарними людьми», – продовжила свою розповідь жінка.
Але доля знову підкинула їй важкий іспит – з трьох рідних синів, що вже були дорослі і самостійні, двоє раптово померли. Залишилося в неї троє дітей, котрих усіх вважає своїми рідними. Щодня радіє їхнім успіхам і разом переживає труднощі, молиться за те, щоб у них було все добре. «Правда, трохи важкувато прожити на одну пенсію – сьогодні її принесуть, а завтра вже її немає. Але, діватися нікуди, треба якось жити, – продовжує жінка. – Головне, щоб був мир на світі, люди поважали і любили одне одного, робили добро. Тоді все буде добре і труднощі разом легше здолати. Адже життя – це нелегкий труд. Його треба прожити достойно і в злагоді з людьми та любов’ю до Бога».
Іван КОЗАК, наш громадський кореспондент
