Художником треба народитися. Якщо немає таланту – навчитися цьому неможливо. У цьому твердо переконаний Федір Сільваші. Саме життєвий і творчий шлях митця є яскравим підтвердженням цього. Він – художник-самоучка, який завоював собі ім’я в мистецтві без жодних училищ чи інститутів, оскільки через життєві обставини з дитинства змушений був працювати. Даний Всевишнім талант все своє життя розвивав, спостерігаючи за роботами корифеїв пензля на пленерах художників, а натхнення черпає у природи. Саме її і пише, у всій своїй первозданній красі. Вважає, що немає нічого кращого за реалізм і ціннішого – за неповторні пейзажі. Проте, до школи Закарпатських художників не тяжіє, радше свою творчість уособлює з славнозвісним російським художником Іваном Шишкіним. І то тільки через те, що любить малювати природу, але не тварин.
– Всі пам’ятають найпопулярнішу картину І. Шишкіна «Ранок в сосновому лісі». Проте трьох ведмедів у лісі той попросив намалювати Костянтина Савицького. Батько завжди казав мені, що «гарна робота, але мені чогось не вистачає – намалюй зайчика, лисичку чи птаха. Адже ліс – це не тільки дерева і трави, гори чи струмочки… Мені так нудно». А от мені звірята є зайвими, я їх просто не люблю малювати. Люблю природу, як вона є, без нічого зайвого. Особливо – літній ліс. Декотрі мої друзі-художники кажуть – суцільна зеленка. Але ж скільки кольорів і відтінків зеленого у одній картині, – каже художник.
Федір Сільваші народився і проживає у Виноградові. Малювати любив змалечку. Тому з п’ятого класу радо відвідував при Будинку піонерів студію «Чарівний пензлик», яку вела талановитий педагог і організатор учнівської молоді Євдокія Панасівна Пацкан. За направленням цієї студії він неодноразово відвідує обласні табори «Юний художник», де під керівництвом Заслуженого вчителя УРСР Золтана Степановича Баконія значно удосконалив свої знання художника. Згодом, Ф. Сільваші з нагоди свого 40-річчя на свою першу персональну виставку, запросив свою 80-річну педагогиню у якості почесної гості. Уже літня жінка з гордістю оглядала роботи свого талановитого учня, адже саме вона стояла у витоків ставлення його таланту.
Позаду – навчання в Московському університеті ім. Крупської, який так і не закінчив через сімейні обставини, але дотепер шкодує за картинами, котрі відправив туди у якості контрольних та курсових робіт. Не полишав малювання і під час служби в армії – всім хлопцям розмальовував дембельські альбоми. Працював спочатку на пластмасовому заводі малярем, але та робота творчій особистості була зовсім не до душі. Тож коли, повернувшись з армії, запропонували працювати художником-оформлювачем у райпобуткомбінаті, погодився одразу. Працював художником на півставки і у рідній міській середній школі №2. Довелося малювати і в Угорщині. От уже років 20 працює у міському будинку культури. Тож впродовж років створив сотні вивісок та афіш з нагоди різних подій і знаменних дат. А от вдома не нехтував жодною вільною хвилиною, аби в майстерні не взятися за пензлик. Його ранок починається з кави і пензлика: смакуючи смачним ароматним напоєм, вправно вимальовує пейзажі рідного краю на полотні.
Перші картини, написані маслом, почав продавати у 80-их роках. На той час Федір Сільваші вже встиг влитися у когорту знаних художників району. Зараз його ім’я добре знане не тільки у рідно місті, а й за межами нашої держави: його картини знаходяться у приватних колекціях в Ізраїлі, Канаді, Угорщині, США, Чехії, Словаччині… У 2000 році у Виноградові відбулась звітна персональна виставка самодіяльного митця, яка засвідчила, що на теренах району з’явився зрілий майстер живопису. Цього ж року у Фегердьормоті (Угорщина) разом з колегою Павлом Кутланом відбулась їх виставка в рамках українсько-угорської дружби на теренах мистецтва. Федір Сільваші є активним членом районного творчого об’єднання «Мистецька Угоча» (керівник Гелена Матій), яке згуртувало кращих митців Виноградівщини.
Пригадує зустрічі на пленерах з корифеями мистецтва Василем Вовчком з дружиною, Степаном та Петром Шолтесом, Василем Поповичем. З останнім найбільше здружився і був приємно вражений його акуратності – після кожної роботи пензлики ретельно мив милом.
Талант Федора Сільваші перейняв його онук Єгор, котрий теж гарно малює. Проте, талановитий хлопчина, як і батько, займається дзюдо. Та через відстань (старша дочка митця з сім’єю живе в Криму), дідусь дуже сумує за ним. А от молодша дочка – Катерина, теж вже встигла у рідному місті завоювати ім’я власним мистецтвом – вона пече смачні торти, які оздоблює, наче справжній шедевр. Нерідко, граючись з фарбами, для отримання бажаного результату, радиться з батьком: як правильно змішувати кольори. Також Катерина вишиває бісером чудові картини.
Зараз кількість його робіт неперарухавати. Немає такого куточку у місті, який би художник-лівша не увіковічнив на полотні. Неповторні пейзажі, старовинні будівлі, церкви, пам’ятники та скульптури в – оточенні квітів та дерев… А коли їде до дочки у Крим теж з мольбертом і фарбами, адже як то бути на морі, і не намалювати його. Кожна робота зачаровує своїм реалізмом. Бо малювання – його життя, ковток повітря, без якого не може жити…
Наталія Кобаль
