Про те, що Ігор Жолдош з Виноградівського лісництва виборов держпідприємству бронзову медаль і загальне командне третє місце, ми вже писали на шпальтах районки. Тепер же більш детально зупинимось на лісівничій династії, адже його батько Олександр Михайлович понад 4 десятиліття віддав лісівничій справі. За цей період займав різні посади: був лісником, майстром лісу, техніком-лісоводом, лісничим, а зараз – помічник лісничого Затисянського лісництва. Зростаючи у мальовничому гірському селі Новоселиця поблизу лісу, вибір майбутньої професії визрів сам по собі. І після закінчення 8-го класу, двоє юнаків Олександр Жолдош та Василь Кочіш пішли вчитися у Хустський лісотехнічний технікум. Дорога на навчання в хлопців займала 55 хвилин – спочатку йшли пішком через ліс, а потім – на паромі.
– Коли ми жили неподалік санаторію «Теплиця», двійко моїх синів у 4 та 3-річному віці самі йшли з дому в ліс по гриби. Дружина щоразу йшла їх шукати з мисливськими собаками, котрі по слідах знаходили хлопців. А згодом, коли Ігорю було 7 років, він вже ходив зі мною у ліс у рейди, на облаву і не тільки вдень, а навіть вночі, – ділиться спогадами голова сімейства. – Ті ліси, котрі я садив на початку своєї трудової діяльності 40 років тому, вже значно виросли, деякі дерева навіть дозріли для того, аби їх зрубати. Загалом роботи у лісі багато, адже нам треба від тендітного пагінця виплекати велета-дуба. Потрібно проводити рубки хворих, суховершинних дерев, прочищати молоді насадження від чагарників тощо. Свого часу закладали ми і плантації фундука та аронії. Урожай збирали та здавали у заготівельні контори, так само як і лісові кизил, ожину та шипшину. Це було додаткове джерело прибутку для лісництва.
Олександр Михайлович до всього був ще й мисливцем. У його мисливській карточці, виданій у 1995 році в області, був вписаний порядковий номер 0051. Полював на лисиць, котрі наносили нищівної шкоди маленьким зайчикам та фазанам, яких у ті часи в лісах було мало. Незначним, за словами мисливця, було й поголів’я кабанів. Це зараз їх популяція значно зросла. Рушницю в руки наш співрозмовник вже не бере і на полювання не ходить та мисливських Лайок тримає і тепер, навіть онукам їх дарує, як вірних та надійних друзів.
Маючи батька прикладом для наслідування, від нього Ігор Олександрович переймав досвід з маленьких літ. Тепер чоловік зізнається, що він навіть і не уявляє себе в іншій сфері. Хоча свого часу закінчив Виноградівський політехнічний технікум, та після повернення з армії не пішов працювати електриком, а віддав перевагу благородній справі – охороні легенів природи. Лісівничу освіту здобував, працюючи. Цьогоріч у нього повноліття професійної діяльності, оскільки працює в лісництві 18 років. Тепер вже його два сини переймають досвід батька, а маленька донечка найбільше тішиться медалям з конкурсів лісорубів.
– Для участі в конкурсі треба мати перш за все неабиякий досвід, котрий вимірюється не роками трудового стажу, а кількістю зрубаних дерев, їх розкряжування тощо. Кожна вправа тут вимагає філігранної точності та секундної швидкості. Так, приміром, бензопилу вдома збирав разом з дружиною, котра тримала в руках секундомір. Саме завдяки їй я взяв перше місце у вправі «Монтаж нового ланцюга». Вона й сама спробувала виконувати цю вправу і, навіть, зізнатися чесно, виходить в неї це не гірше за мене, хоч за фахом вона – швачка. Сини вже добре знають лісові стежки і обсяг лісівничих обов’язків, тож сподіваємось на продовження династії, – розповідає Ігор, – Моїм основним завданням, як і всіх лісників, є охорона лісу перш за все від пожеж. Адже саме вогонь може завдати непоправної шкоди деревам. Молоді насадження треба доглядати від заростів, адже моя ділянка межує з колишніми радгоспними землями, які не обробляються і заростають чагарниками.
Хоча ліс для цих чоловіків – місце роботи, та саме в лоні природи вони найбільше полюбляють відпочивати всією родиною, особливо люблять збирати гриби. Обурюються на тих відпочивальників, котрі залишають за собою купи сміття та непогашене багаття. І закликають всіх людей бережно ставитися до природи, не захаращувати лісові масиви і обмежити пікніки у пожежонебезпечний період, аби зберегти легені природи для підростаючого покоління.
Наталія Кобаль
