Переді мною фото, просто фото декоратора Марії Пішпекі з м.Виноградів… Але за ним є історія життя молодої людини другої половини ХХ століття, яке перегукується з історією розвитку кераміки району.
Підвалиною для створення керамічного заводу в м. Виноградів були багаті поклади на території району придатної для обробітку глини. Її знаходили в селах Шаланки, Онок, Великі Ком’яти, Гудя та присілка селища Королево Дубовинці (нині вул. Дубовинська).
Гончарство – це виготовлення різноманітних виробів з глини на гончарному станку, зокрема посуду різного значення, кахлів, іграшок тощо. Глина є пластичною під час формування і досить твердою після випалу при температурі близько 900°C. Має широкий спектр природних барв – від білої, охристої до червоної, коричневої.
Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорових глин (ангоби), а також прозорі та декоративні поливи (глазурі). Ними виріб обливали та наносили узор за допомогою ріжка з встромленим пером (пізніше використовували грушу з ветеринарною голкою) та пензлем. Майстри-гончарі створювали досконалі зразки суто побутових речей та унікальні мистецькі витвори. Вони чітко притримувались традицій гончарного ремесла, що передавались з покоління в покоління. Вироби кожного гончарного осередку з роками набували певних особливостей, що залежали від природної властивості та якості матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо.
Широке використання гончарного посуду у побуті – для приготування і зберігання, подачі на стіл продуктів харчування – з розвитком промисловості зменшується, а згодом повністю зникає. Зостаються поодинокі майстри, що не полишили улюблену справу.
Для виготовлення якісної продукції гончар повинен добре знати технологічний процес, прийоми та способи виготовлення виробів Прадід Марічки Янош Пішпекі був вправним гончарем. Він проживав у смт. Королево і тривалий трудомісткий процес обробітку глини, що тривав круглий рік, проводив у себе на подвір’ї. Спочатку сировину треба віднайти і приготувати для роботи. А потім вже – виточувати виріб на станку, декорувати, висушувати і випалювати. На своєму обійсті ремісник змурував піч для випалу кераміки – горно, що мало форму зрізаного конуса. Для реалізації Янош власноруч возом доправляв свій крам на базар Іршави.
Гончарську справу в нього перейняв син Дюрі. З місцевої глини майстер виготовляв горщики, горниці, кашпо для квітів. Розписував посудини ангобом за допомогою пензля, якого виготовляв з кінського волосу, застосовував техніку «урізу» (в поливаного ангобом і підсушеного черепка вирізував ножиком жолобки та невеликі площини утворюючи орнамент). Зображуваний декор носив переважно рослинний характер. Тло черепка зазвичай було коричневе або зелене.
Гончарні вироби Дюрі продавав на базарах Виноградова та Іршави.
То ж не дивно, що весь процес виготовлення та декорування керамічного посуду для Марічки був добре знайомим ще з дитинства.
Виноградівський керамічний завод працював з 1965 по 1993 роки. Загалом на підприємстві асортимент продукції сягав більше 100 найменувань. Це – сувеніри, підсвічники, вази, сервізи, а згодом і декоративні панно, скульптурки.
Завдяки фаховій побудові технологічного процесу обробітку глини та умілій організації виробництва завод потребував чимало робочих рук. Тож для маленького міста та району це неабияк посприяло влаштуванню на роботу молоді.
Марія Пішпекі прийшла працювати на завод після закінчення школи в 1979 році. Спочатку три місяці була ученицею. Після закінчення навчання молодому фахівцю дозволено було вибрати майбутній профіль робочого процесу. Між декоратором, заливальницею та майстром розпису було обрано фах декоратора. Хоча й дуже прагнула розвиватися в гончарному ремеслі. Але не так сталося, як гадалося…
За робочий день Марійка вправно вміла задекорувати 50-60 одиниць продукції. Це було оформлення як гончарних посудин, так і формованих способом відливання в гіпсових формах. Майстриня вміло із завзяттям підходила до виконання своєї роботи. Особливо їй подобалося декорувати гончарні вази. Це було близьким для Марії, оскільки її брат Іван Пішпекі на той час вже працював гончарем на заводі. А його вчителями були провідні гончарі Адальберт Баник, Іван Драгун, Володимир Лемак.
З великим захопленням молода робітниця працювала над викінченням виробів з глини. Творча людина прагнула якнайкраще відтворити задумане в матеріалі. І от за сумлінне виконання професійних обов’язків була удостоєна честі публікації в районному часопису.
А далі – знову будні на заводі та удосконалення навичок роботи з улюбленим матеріалом. Адже глибока любов до народного мистецтва, зокрема кераміки, і є складовою творчості кожного митця.
Ольга Гал, мистецтвознавець
