За свободу України воюють не лише наші співгромадяни. Тисячі іноземців захищають терени нашої держави, адже розуміють, що в Україні відбувається боротьба за свободу демократичного світу. Так, пліч-о-пліч з українцями борються військові-добровольці з Америки, Канади, Франції, Японії, Мексики, Фінляндії, Індії, Литви, Білорусі, Грузії та Сербії… Всі вони долучилися до служби саме через наш Берегівський РТЦК та СП у Виноградові. Дякую всім їм за службу, – зазначив старший інструктор відділу рекрутингу та комплектування першого відділу Берегівського РТЦК та СП Василь Шерегій. Саме він допомагає охочим потрапити на службу за контрактом. Значна їх частина – закордонні друзі. Зокрема, за словами Василя, найбільше боронять Україну грузини.
Про те, коли був створений Грузинський національний легіон і чому саме брати-сакартвеле прийли на захист України? Про це нам розповів захисник, волонтер та представник легіону Іраклі Чхвіркія.
Воюють разом з українцями з 2014-го
– Грузинський легіон існує ще з 2014-го року, коли орки вперше напали на Донбас України. З того часу Грузинський легіон разом з українцями у різних військових підрозділах Збройних сил України захищає Україну. Після повномасштабного вторгнення чимало грузинів приїхали в Україну. Багато з них прийшли прямо в грузинський легіон і перебувають тут вже два з половиною роки. Це і професійні військові, і добровольці, котрі забажали взяти в руки зброю для захисту України, усвідомлюючи, що захищають цим самим і свою країну та весь цивілізований світ. Тому що перемога України – найкоротший шлях до мене додому у Абхазію, найкоротший шлях зберегти мир у всіх інших цивілізованих країнах, – розповідає Іраклі.
– Наше сьогоднішнє грузинське керівництво більше під кремлем, ніж для Грузії і нашого народу. Грузинський легіон – один з найбільших в Україні. Він стоїть там, де й має бути та проявляє настрої більшості грузинського народу. В грузинському легіоні ми займаємося й волонтерством. Заснували також академію, куди цивільні приходять навчатися, здобувати елементарні навички, як діяти в екстремальних ситуаціях. Навіть діти та молодь проходять. В нас є інструктори військові, спортивні, медики та інші. Серед усіх іноземців-добровольців на території України найбільше грузинів, і втрат серед нас найбільше. Лише за час повномасштабної війни у нас близько 70 загиблих. Більшість із них я особисто знав, з багатьма дружив. Під час АТО теж були полеглі, але набагато менше. Якщо раніше я втрачав співвітчизників, то відколи став військовим – бойових побратимів. Це емоційно набагато важче. У такі моменти треба вимкнути всі емоції і стати холоднокровним, виконувати поставлене завдання. Бо інакше можна і себе згубити, і справу зіпсувати, ба навіть втратити більше, ніж уже втратив, – продовжує свою розповідь наш герой.
На запитання: чому найбільше грузинів йдуть на фронт контрактниками саме через Виноградівський центр комплектування, Іраклі відповів, що коли він вирішив іти воювати, одна з груп грузинського легіону вступали у 101 бригаду саме через цей військкомат. Звідси захисники поїхали на Сумщину, відтак на Запоріжжя. Проте він впевнений, що не все в житті стається просто так. Іраклі радіє, що потрапив саме у наше місто, познайомився з хорошими людьми, знайшов друга Василя Шерегі. Саме такою затишною, як це місто, і є Україна.
Ми повернемось до своїх витоків
– Коли війна закінчиться (впевнений, що це буде дуже скоро), коли почнемо відбудову, тоді і проявиться нова, справжня, новонароджена Україна! У моєму дитинстві за радянських часів українців, росіян та білорусів називали слов’янами. Проте у моїй сім’ї особливе ставлення було до українців. З часом я виріс, приїхав в Україну у 2015-му році, познайомився з народом, культурою, життям, ментальністю… Є, звісно, певні відмінності. Та Грузини і Українці дуже схожі між собою починаючи з кухні, завершуючи гостинністю. Коли війна закінчиться, трансформація грузинського народу, котра наразі проходить, і трансформацію українського народу повернеться до своїх витоків. Бо справжнє «Я» у нас відняли. За останні 300 років царська росія, комуністична росія, російська федерація, кремль нас переробили, вкрали все. Навчили бути совками, а не українцями та грузинами… Ми повернемось до своїх витоків, до справжнього «Я». Тоді ми більше будемо схожими один на одного, – каже Іраклі Чхвіркія.
Ця любов до українців у моєму серці з дитинства
– Для мене чогось Україна настільки ж рідна, як і Грузія. Ця любов до українців у моєму серці з дитинства. Бо я знав, що мій дім, мою Батьківщину захищали українці: у Абхазії воювали проти орків українці, і гинули. Коли у нас починалася гаряча фаза війни, я, малим, виїжджав на українському військовому кораблі. Я не пам’ятаю обличчя українських солдатів, не знаю їх імена. Але пам’ятаю, що українські військові принесли мені, 6-річній дитині, гаряче молоко у металевому стаканчику. Вони вивезли мене у своїй каюті і дозволили далі жити. Я відчуваю свій обов’язок перед українським народом. Я завжди думав, що настане момент, коли я зроблю щось значуще для України, врятую когось. Я виріс на морі і рятував людей. Завжди думав, що якщо врятую хоча б одного українця, хоч трохи віддам свій борг. Зараз мені це вдалось, хоча, на жаль, і в таких обставинах. Бути тут – для мене честь, – ділиться приємними спогадами друг сакартвело.
На прапорі грузинського легіону зображено вовка. Іраклі каже, що кавказькі чоловіки асоціюються саме з цією твариною. І наостанок зазначив, що дуже скоро повернеться історична справедливість – Сакартвело поверне свою історичну назву.
Наталія Кобаль
P.S. На останньому фото Іраклі Чхвіркія з Габріелою Онисько – громадською активісткою з Виноградова, котра познайомила мене з Іраклі і організувала відеозйомку нашої розмови.
Спілкувалися у читальній залі КЗ «Виноградівська публічна бібліотека».
