Минають роки, життя вносить нові корективи не лише у нашу буденність, побут, а й у виробництво. Та все ж, часом дуже цікаво зазирнути в минуле – послухати розповіді фахівців, як працювалося у ідеологічні 80-ті, буремні 90-ті роки, провівши легку паралель з сучасністю. Наразі виноградівська друкарня є одним цілим із редакцією газети «Новини Виноградівщини»: тепер це – Комунальне підприємство «Районний редакційно-видавничий комплекс». Напередодні свого професійного свята екскурс в минуле нам провели колишній директор друкарні Олександр Копча та теперішній інженер-технолог Галина Цуцко. Та передусім зазначу, що в них обох – чималий досвід роботи у поліграфії. Так, Олександр Іванович за фахом вчитель математики і свій трудовий шлях починав з педагогічної ниви, де пропрацював 10 років. А от в поліграфії – 26. Галина Михайлівна після закінчення Львівського поліграфічного інституту за фахом «технолог, поліграфічне виробництво» за направленням понад 4 роки працювала спочатку в Міжгір’ї, а відтак уже 40 років живе і трудиться у Виноградові. Тож, нарис життя друкарні – з перших вуст.
Створено районну друкарню у післявоєнний період – влітку 1945 року, для того, аби друкувала районну газету «Сталінська правда». Олександр Копча прийшов сюди у 1982 році. Колишній директор Арпад Кушінка на той час розпочав будівництво нової споруди друкарні, вже були вириті котловани та довести почату справу до кінця через хворобу, а потім і смерть, так і не встиг. Олександр Іванович каже, що звели будівлю за рекордний на той період термін – півтора року. І це завдячуючи голові Облполіграфвидаву Андрію Шекеті. Закупили у 1985 році нову техніку, якою обладнали друкарські цехи. Кожні два місяці приїжджали майстри з Ужгорода і перевіряли справність техніки, а при потребі – лагодили. Сюди ж переселили і редакцію газети. Будували друкарню як кущову. Планували, що тут друкуватимуть газети Рахова, Тячева, Хуста та Виноградова. Тому планували закупити потужну китайську машину, яка і рулонний папір сама розмотувала, різала і віддруковувала відразу обидві сторони, до того ж могла і в кольорі друкувати, та ще й сама складала газети і фальцювала. Та замовлену техніку занадто скоро доставили. Наша друкарня тоді ще була недобудованою, тому віддали її в Хуст. Сюди ж привезли «Домінант», на котрому друкар Іван Візантій вже понад 30 років ще й досі віддруковує весь тираж «Новин Виноградівщини».
На тодішніх «лінотипах» дуже важко було друкувати. Це була надзвичайно трудомістка робота. «Прапор комунізму» виходив 3 рази на тиждень. Тираж складав 17 тисяч газет українською мовою і 4,5 тисяч угорською. Не раз друкували і вдень, і вночі. Працювало до 35 чоловік. Наша друкарня була передовиком соціалістичних змагань за кількістю реалізованої продукції. Серед найбільших замовників були Рахівська картонна фабрика, Тячівський завод «Зеніт», лісокомбінати краю та комбінати хлобопродуктів, Солотвинський солерудник, а у Виноградові – лікарня, консервний, пластмасовий та керамічний заводи, «Електрон», швейна фабрика тощо. Для порівняння: за рік використовували майже півмільйона тонн паперу, а тепер – максимум 6 тонн. І працює наразі тільки 4 чоловік.
Виживала друкарня і в переломні 90-ті. Благо, що діяла система бартеру: з Усть-Чорної привозили дрова і у Жидачеві міняли їх на папір. Коштував тоді газетний папір по півтори тисячі гривень, а нам обходився завдяки бартеру по 1000-1200 грн. за тонну. Зарплатню працівникам виплачували свининою, яку на бланки вимінювали у Пийтерфолво. У 1994 році в друкарні був перший комп’ютер, на якому працював Михайло Талабіра. Відтак, після повної комп’ютеризації, штат значно оптимізували. Та й обсяги виробництва значно зменшилися, оскільки тепер на всіх підприємствах, установах та організаціях є комп’ютери та принтери. У витоків поліграфії стояли Ян Неймет, Іштван Чонтош, Параска Варцаба, Ріта Епереші, Маргарита та Юрій Часини, Емма Сідей, Марія Тягур, Іван та Марія Терненко, Павло Чех, Мартон Кушінка, Йолана Гримут, Ольга Вантюх, Юрій Цуцко, Іван Візантій, Іван Шетеля, Василь Купар, Єлізавета Кушінко, Розалія Талабіра та інші. Деякі з них вже відійшли за земну межу.
Поліграфія Виноградівщини пройшла тривалий і складний час. Та головне, що протягом усіх десятиліть тут були і є люди, які не давали улюбленій професії вмерти, тримали руку на пульсі часу і невтомно трудилися. Тож, напередодні професійного свята, вітаємо їх і щиро зичимо своїм колегам невтомної енергії та незгасного оптимізму у краще майбутнє.
Записала Наталія Кобаль
