Березень для академіка УААН Василя Шепи – місяць знаковий: 28 числа 1931 року він народився у с. Бовтрадь Берегівського району, а 13-го 2011-го, в одній із лікарень угорської столиці перестало битися його серце. Церемонія прощання з цією унікальною людиною, великим патріотом-закарпатцем, мудрим господарським керівником, двічі народним депутатом Верховної Ради України (1-го і 3-го скликань), науковим консультантом і помічником Президента Л. Д. Кучми відбувалася у селі Вари, що на Берегівщині (я теж мав нагоду бути на велелюдній панахиді). Розкинулося воно на берегах двох річок – Тиси та Боржави, де в ошатному та гарному будинку він із дружиною Йоланою Карлівною мешкав майже шість десятиліть. Спершу коло них були й сини – Юрій і Василь. Але потім створили сім’ї та перебралися відповідно в Будапешт і Берегово: перший захистив докторську, став професором медицини у хірургії, а другий у статусі кандидата економічних наук викладав в УжНУ, займався бізнесом, навіть очолював Берегівську РДА.
Василь Васильович – аграрний доктор наук, згодом перший на Закарпатті академік, який у 24 роки очолив тутешній колгосп «Червоний прапор» й за кілька років господарювання зробив його мільйонером, а варівський яблунево-черешневий сад, інші галузі стали зразковими та відомими на українських теренах, нікуди звідсіля назавжди не виїжджав. У 1976 р. В. В. Шепу призначили директором обласної с/г дослідної станції на В. Бакті, де він працював понад 15 років і зробив чимало для розвитку крайової аграрної науки. Згодом станція стала науково-дослідним інститутом агропромислового виробництва, де у різних напрямках – починаючи від виноградарства й закінчуючи тваринництвом – працювали майже сто кандидатів і докторів наук, діяла аспірантура, в якій училося чимало здібних юнаків і дівчат з нашої й інших областей. Принагідно зазначимо: покійний Василь Васильович мав беззаперечний авторитет у аграрній науці, його позицію, точку зору, думку поважали й знали колеги, керівники краю, міністри, навіть українські спікери, прем’єри та президенти.
Доречно сказати й про такі цікаві факти з його біографії. Зокрема, докторську дисертацію захищав у Москві, де його науковим опонентом був тодішній керівник Держплану СРСР Микола Байбаков, він товаришував з лідером НРУ В’ячеславом Чорноволом, який на одному складному життєвому етапі підклав йому плече допомоги та посприяв у роботі в Адміністрації Президента, був у приятельських стосунках з головою Президії ВР Української РСР Валентиною Шевченко, відомими закарпатцями, письменником Іваном Чендеєм, художником Володимиром Микитою, колегою-академіком Федором Палфієм (уродженцем Королева), головою колгоспу «Прикордонник» Антоніном Біровим (с. Пейтерфолво). А на 70-річний ювілей, який проходив у Берегівському Будинку культури, його телеграмами вітали урядовці, спікер парламенту Іван Плющ у т.ч., особисто на урочистості були присутні та слово-вітання мали тодішні закарпатські очільники Віктор Балога й Іван Іванчо, екс-міністр МЗС Геннадій Удовенко, майбутній голова КС Андрій Стрижак, посол України в Угорщині, генерал армії Василь Дурдинець, чимало інших колоритних і цікавих персон тогочасної пори.
До речі, в ці дні йому виповнилося б 90 років. Пан Шепа відзначався ерудованістю у всіх сферах життя, він ніколи не говорив із папірця. Тож недарма з ініціативи тодішнього парткерівника республіки В. В. Щербицького йому пропонували роботу на посаді завідувача міжнародного відділу ЦК Компартії України, але відмовився. Не хотів бути й «сільськогосподарським» міністром. Його немала заслуга в тому, що у країні успішно пройшла земельна реформа, деколективізація, він свого часу з Австрії чи не перший завіз лохину, яку зараз масово вирощують у нашім краї. А що вже казати про 40-гектарний сад на українсько-угорському кордоні в Лужанці (нині Астей), який давав не тільки щедрі урожаї яблук, але також десятиліттями був символом дружби двох сусідніх народів. Тут проходили пам’ятні фестивалі інтернаціональної дружби. А ще чимало сприяв, щоби Берегово у 2001 р. стало містом обласного значення, адже був тоді народним депутатом України й з приводу цього «питання» словечко замовив у спікера Івана Плюща. Підтвердили це також кандидати наук, зокрема, 61-річний Олександр Матвієць (нині він очолює Асоціацію «Укрсадпром») і 83-річний Михайло Скрильник, які добре знали В. В. Шепу.
Слід сказати, що до свого 80-річчя відомий земляк, який, будучи нардепом, 24 серпня 1991 року голосував за Акт незалежності України, не дожив 15 днів. Пам’ятаю, як хотів цю дату відзначити широко: серед колег і друзів у Києві, потім торжество на 120 осіб планувалося у берегівському ресторані «Золота пава». Навіть був складений список запрошених гостей, особливо багато їх очікував з Ужгорода та рідних Варів, В. Бакти, де жив і свого часу працював. Але доля не дала шансу сину закарпатської землі, її великому патріоту завершити своє життя за власноруч написаним сценарієм. Спершу зле йому стало в Києві, звідки його доставили в Будапешт. Але й там страшна хвороба нашого земляка «наздогнала» й по здоров’ю остаточного удару завдала. Отже, ми десять літ без цього солідного, завжди культурного, інтелігентного й екстравагантного чоловіка. Небесного раю його душі.
Михайло ПАПІШ
