66-ти річний Олександр Етвеш з Веряці частий гість у вистовковій залі «ІМПАСТО», бо й сам захоплюється мистецтвом. Любить, відчуває і відтворює неповторність деревини. Кожну мандрівку в ліс або сусідні гори Замкову чи Фрасин, куди у вільний від роботи час вирушає по гриби, ягоди, цілющі трави і зілля, завершує тим, що звідти додому приносить корінці, обломані галузки чи невеликі шматки дерев. І це не просто шматки деревини, а майбутній сирець, який у руках Олександра Васильовича стане дивовижним витвором його уяви.
Народився у багатодітній простій родині, був старшим із їх п’ятірки сином і надійною опорою батьків. Корів випасав, і на сінокосі працював, і по господарству старшині допомагав. Погодує вдома всю живність, поснідає і до школи вчасно попрямує. А повернеться з уроків, одразу до батька, в майстерню загляне. Той працює з рубанком і на очах хлопчини відлітає стружка, народжується корисна річ – ручка для лопати чи для матері скалка… Тому, коли закінчив школу, для себе вибрав професію столяра. Успішно закінчив Перечинське професійно-технічне училище. Одразу призвався до війська. Служити йому випало в місті Черняховську Калінінградської області, в залізнично-дорожніх військах. Потім став курсантом Балтійського мореходного училища. Старшим матросом став працювати і плавати на риболовецькому траулері. Протягом 8 років на плавбазі бурунив хвилі Північно-Льодовитого, Тихого та Атлантичного океанів. Як яскравий спогад від тих часів, зберігає альбом, у якому на 100 сторінках акуратно замальовані риби, які потрапляли у рибальські снасті і перероблялись у широкий асортимент цінних консервованих морепродуктів. Коли запливали у портові міста, мали нагоду відвідувати цікаві туристичні місця. Згадує Сенегал, колишню французьку колонію Берег Слонової Кістки, в якій культивувалася популяція розведення слонів. У вихідний, хлопців-моряків повезли в одне африканське поселення, де всі його мешканці – від старого до малого, вручну виготовляли знамениті африканські маски. На очах моряків вироби набували чітких людських обрисів, оживали і ставали дивовижними витворами, які тут же покривалися лаками і розкуповувалися як сувеніри. Олександру Етвешу це заняття місцевих аборигенів так сподобалось, що вирішив і сам спробувати почаклувати з деревиною.
Коли звільнився, повернувся у рідні місця. У 1982 році одружився. А через рік дружина Ольга Юріївна йому народила донечку Лізу. Зараз вона проживає у місті-привиді цукроварів Липняжка, Добровеличківської селищної громади, Кіровоградської області. Поповнила родину двома внуками – школярами Ярославом та Віталиком. Далі народився син Сашко, який на даний час проживає і працює в чеському містечку Бероун. І наймолодшою в родині Етвешів стала Анюта. Живе разом з батьками і виховує 5 дітей: Христинку, Юрчика, Семенка, Софійку і Артема. Це – дідусева і бабусина гордість, окраса дому і гомінливий фон настрою і завзяття.
У Етвешів – велика бібліотека. Зібрані дідусем вирізки з газет, по папках дбайливо розкладені історії сіл і міста Виноградів. Дві кімнати відведені під дбайливо зібрані господарем старожитності і речі домашнього вжитку, від яких односельчани поступово звільняються, бо світова сучасна цивілізація входить у наш побут, наповнюючи людські житла сучасними дизайнерськими новинками як у меблюванні, так і в колоритних речах домашнього вжитку. Господар окремо виділив значне місце своїм виробам, які умовно розділив на 3 види: різьбу по дереву – маски, триптихи та світильники; коренепластика – зоологічний світ найпоширеніших тварин, що проживають на 6-ти континентах нашої планети; різновиди риб, якими наповнені і кишать моря Світового океану.
І ось, нарешті, стався творчий прорив: Олександр Васильович наважився показати людям свої унікальні вироби-експонати. У деревині, яка по своїх річних кільцях сприймає і відтворює відчутну за життя інформацію, цим різьбярем уміло зчиталася, ожила і відтворилася в унікальних африканських масках, чоловічих і жіночих обличчях. Вони несуть до глядачів світ людських емоцій, роздумів, переживань, почуттів. У коренепластиці – проявлений багатий тваринний світ планети. На окремому столику вишикувались різновиди риб із глибин Світового океану. Увагу відвідувачів виставки привернув червоний альбом з малюнками риб. У 1981 році він був заповнений, старшим матросом риболовецького потужного рефрижератора Олександром Васильовичем, якому на ста сторінках вдалося скрупульозно намалювати понад півтораста унікальних рибин. Не просто намалювати, а виділити характерні її форми, розміри, показати голову, очі, зуби, рот, тулуб, поплавці, форму і щільність чешуйок…
Зовсім по-новому відкрився цей митець-різьбяр. Скромний і працьовитий. Досі, з рідного села, яке не проміняв на заманливі портові міста, на велосипеді щодня добирається до Виноградова. На вулиці Івана Франка працює столярем. Захоплено виконує замовлення людей і знаходить велике задоволення у своїй щоденній праці. А творчі надбання вважає своїм другим диханням, насолодою, яка допомагає йому розкривати уяву, втілювати в життя унікальний задум, образ, зароджену в душі мрію. І цим приємно примножувати і збагачувати наш культурно-мистецький простір, щоб у нім теж залишити і свій сонячний, яскравий і фантастичний світ…
Марія КОНКІНА,
очільниця Виноградівського
відділення ГО МАЛІЖ
Фото: Олег Ільчин
