Уже минуло майже 7 років від тієї страшної трагедії, коли у Новотроїцьку Донецької області, снайперська куля влучила в голову молодого солдата Івана Кіраля і вилетіла назовні наскрізь. Хлопець дивом лишився живим. Той день став його другим днем народження.
Іван – з Підвиноградова. Відразу після школи працевлаштувався на військову службу за контрактом. Хлопець вважав, що справжній чоловік має пройти армійський гарт. То був ще мирний час, а вже своє 19-тиріччя зустрів під свист «градів» на Донбасі.
Спочатку Іванко, як немовля, лежав у ліжку, батьки його годували, мили, переодягали. Відтак, почав знову вчитися сидіти, ходити, відновлював координацію рухів рук і ніг, ходити і говорити. У всьому йому допомагають батьки – Валерій та Тетяна, котрі з першого дня трагедії ні на мить не полишали сина, хоч і самі через пережите втратили здоров’я і обоє мають інвалідність. Як кажуть: таким батькам за життя можна поставити пам’ятник. Надійною підтримкою і опорою протягом всіх цих складних і довгих років була і є віра в Бога: раз він продовжив їх сину життя, то дасть сили адаптуватися в цьому світі.
А Іванко напрочуд позитивний хлопець. Ви б бачили, як він радіє гостям: посміхається, обнімає і говорить прості слова, котрі наново навчиться вимовляти. І в будь-якій ситуації показує великим пальцем правої руки, що в нього все добре. Хоч і ходить з паличкою, йому важко довго стояти на одному місці, швидко втомлюється, проте живе, і вміє радіти життю, бо знає його ціну.
Сила волі, любов і тяга до життя Івана, витримка, чуйність, любов і віра в Бага Валерія та Тетяни Кіралів – приклад для кожного з нас. А ми щиро віримо, що дуже скоро Іванко навчиться говорити цілими реченнями і ходити без палки-помічниці.
