Днями у Виноградові у центрі міста, навпроти школи №1 знесли старовинну будову – приміщення аптеки. Причому першої аптеки в місті, власник якого мав ліцензію на фармацевтичну діяльність. Споруда була побудована у 1880 році. Власник невідомий, бо в перші роки радянського періоду в наших бюро технічної інвентаризації ретельно знищували дані про власників і нерухоме майно, боячись, що з’являться їхні спадкоємці і вимагатимуть повернути належне їм майно. Це стосується не тільки цієї споруди.
Про старовинність споруди свідчать товщина стін, а також архітектура. Багато людей замітили на фронтоні над вхідними дверима досить дивну ліпнину – більшість із них ідентифікувала її із масонським знаком, який зображений на американських доларах. Як нам повідомив колишній завідувач цієї аптеки у радянський час Володимир Гузь, свого часу він знайшов за шафами дуже акуратно загорнуті два пістолети, їх особливістю було те, що на них були викарбувані герби, але він не знає чиї. Яка дальша доля цих пістолетів? Пан Володимир здав їх в міський музей Часину М. П, але одночасно проговорився про пістолети своєму керівництву, і це дійшло до міліції, начальник якої забрав їх. Можливо вони тепер займають почесне місце в колекції старовини якогось великого любителя раритетів. Але, головне те, що в музеї визначили можливий час виготовлення цих раритетних виробів – друга половина ХІХ століття. Що ще припускає Володимир Гузь? У одній із кімнат просіла частина бетонної підлоги, що дало йому підставу запідозрити, що там був вхід до таємного схову скарбів, які могли залишити євреї, котрих тримали у великих підвалах аптеки. Вони в той час числилися в гетто. Тим більше, що починаючи з 1940-их років у аптеці працював єврей дуже відомий провізор, який також міг сховати свою «заначку».
Що ще відомо про цю аптеку? Її першим власником, що мав ліцензію, був Немеш (це прізвище). Із своєю сім’єю для зручності проживав безпосередньо у аптеці, де були облаштовані апартаменти. Можна уявити собі, як йому добре жилося, адже у місті була тільки єдина аптека. Він був одним із перших у місті у кого був автомобіль. Але на жаль, він помер молодим. Його вдова не могла продовжити його справу, бо не мала фармацевтичної освіти. Вона знайшла вихід, здавши аптеку в оренду аптечному спеціалісту, залишивши собі житлову частину. Орендатором був Арвої, але не з місцевих, а іногородній. Так тривало до того часу, поки число жителів у місті перевищило за 10000 (а це трапилося між 1900-1910-ми роками. Тоді Міністерство внутрішніх справ Угорщини дозволило відкрити у Севлюші другу аптеку. В цей час помічником у Арвої був Фегир Борна, молодий амбітний, добре освічений, який горів бажанням очолити цей другий заклад. Але для цього потрібний був стартовий капітал, якого він не мав. Але у нього була одна перевага – він був холостяком. Вдалий шлюб став рятувальним. Він женився на дочці відомого в краї священника з Великих Ком’ят Грабаря (який змінив своє прізвище на Рабар). Так йому вдалося реалізувати свою мрію. Його тесть вклав немалі кошти у розвиток бізнесу свого зятя. Приміщення для аптеки він орендував у будівлі банку по вул. Миру. Фегир Б. виявився підприємливим – і за короткий час у його розпорядженні вже був легковий автомобіль, алюмінієвий човен, зимові парадні сани, ну і звичайно інші предмети розкоші. Він побудував розкішний будинок по тих часах на теперішній вулиці Чкалова. В радянський час він багато чого позбувся, адже все було націоналізоване, як і перша аптека. Там не могло бути ніякої мови, щоб вона комусь належала крім держави. А от під час незалежності України навколо цього об’єкту точилися суперечки і вступали в силу різні важковаговики, щоб ця споруда попала їм в руки. Як пригадує остання завідувачка цього закладу Мар’яна Керечан аптека була комунальною власністю міста. Хоч вона коштувала дорожче через свою принадливість розташування у центрі міста. Потім з невідомих причин цей невеличкий майновий комплекс перейшов у 1993 році до комунальної власності області. Коли було оголошено його приватизацію, виявилося 6 бажаючих придбати. Одна знайома пані Мар’яни поїхала в Ужгород, щоб дізнатися умови, але там у неї відбили бажання через цінову політику – запросили 350 тисяч, але не гривень, а доларів.
В 2013 році Мар’яна Керечан отримала розпорядження Закарпатського обласного виробничого об’єднання «Фармація» припинити свою діяльність. Вона це слухняно зробила. У 2018 році підприємство «Рідний потік» викупило цей майновий комплекс площею 235,5 квадратних метрів. Але і після цього аптека не діяла. 9 липня 2023 року виповнилося б 10 років, як вона простоює.
Іван Біланчук,
краєзнавець
