(Частина 2)
Наступний крок у пошуках, використовуючи другу зачіпку – номер будинку у Ком’ятах був 512. Добре відомо, що у чеський період були проведені два переписи населення у нашому краї – Підкарпатській Русі – у 1921 та 1930 роках. Більше того перепис 1921 року можна знайти в Інтернеті. Для нього в пошуковій системі Google потрібно набрати Державний архів Закарпатської області, потім фонд 849 (Крайова комісія з проведення першого загального перепису населення Чехословаччини в 1921 році), далі населений пункт і номер будинку. На сайті є переписні карточки для кожного будинку в селі із заповненими на чеській мові даними про всіх жителів даної оселі. Правда, є одна незручність – не завжди дані розміщені згідно порядкових номерів. До речі, до уваги читачів, ці пошуки можуть зробити не тільки великом’ятчани, але і всі жителі всіх населених пунктів області, які були засновані до 1921 року.
Що ж ми дізналися про жителів будинку 512 у В. Ком’ятах? Результат виявився негативним. Сім’я Станіслава Грдлічки в 1921 році у селі ще не проживала. Володарем будинку виявився Михайло Кіш. Ще залишилися дані перепису 1930 року. Але надії наші були мізерними. Документи цієї події зберігаються у національному архіві у Празі. Вони також оцифровані, але вільного доступу до них немає. Всі послуги платні. В обласному архіві мене попередили, що при зверненні до них вони реагують швидко, надсилаються тарифи на послуги у валюті – від трьох і більше євро. Порекомендували мені не спішити, бо немає впевненості, що Грдлічки у 1930 році вже були у Великих Ком’ятах. Мій молодший товариш Василь Михайлович Качур із Тросника (тепер працює лікарем-ортопедом у Івано-Франківській міській лікарні), чудовий спеціаліст по пошуку в Інтернеті знайшов, що Станіслав Федорович Грдлічка у 1953-1957 роках працював директором Ужгородського музичного училища. Крім цього Інтернет видав ще одну інформацію про цю людину у спогадах відомого російського співака Орєхова, який писав «Після інституту я поступив на І курс музичного училища в Південно-Сахалінську, куди поїхав по романтичному поклику душі. Якось ухитрився поєднувати роботу і навчання. Моїм педагогом був чудовий скрипаль, вихованець знаменитої школи Столярського і Одеської консерваторії Станіслав Федорович Грдлічка». Виходячи із цих даних ми продовжили пошуки. Здавалося, що ми на вірному шляху, бо співак Орєхов був 1940 року народження, а після закінчення інституту йому було більше 25 років, тобто вчився він у другій половині 60-их років минулого століття, коли вже С. Ф. Грдлічка не працював в Ужгороді. Мій товариш, відомий історик Янош Мешко в свій час розповідав мені про знаного мистецтвознавця Віктора Андрійовича Шостака, нашого земляка із Великої Копані. Він був сином директора школи у В. Копані, що його зняли з цієї посади, бо Віктор брав участь у колядуванні. Згадавши це, я звернувся до Яноша Мешка, який дав мені його телефон. Знайшов я його у Кечкеметі (Угорщина), де він проживає у своєї внучки. Віктор Андрійович охоче поділився зі мною своїми знаннями про С.Ф.Грдлічку, знав, що він працював в Ужгороді і був доброї думки про нього, але деталей про нього не знав, бо хоч вже поважного віку, 1948 року народження, не міг вчитися в 50-ті роки у муз училищі. Коли йому сказав, що хочу продовжити пошук в Ужгородському музичному коледжі ім. Д. Задора, він пояснив, що це марно, бо в архіві цього закладу нічого немає, а натомість порекомендував звернутися до Бундаша Степана Павловича. С.П. Бундаш (1936 р.н.) вчився, коли працював викладачем, а згодом і директором С.Ф.Грдлічка. Він був скрипалем і читав лекції по музичній літературі. Було відомо, що Станіслав Федорович був направлений в Ужгород після закінчення Одеської консерваторії. Блискучий лектор, улюбленець учнів, його лекції з літератури були захоплюючими, він дуже вміло вчив віртуозно грати на скрипці. Мені дуже хотілося пов’язати його з розшукуваним чоловіком Гелени. Я спитав у С.П.Бундаша якого віку він був, на що отримав відповідь: «До 30 років, максимум 35». Як володів російською мовою? У відповідь почув «Досконало». Потім Степан Павлович розповів, що у їхнього викладача були неприємності, в той час він не дуже цікавився чому, але думає через те, що одружився на своїй учениці. Розповів я Степану Павловичу і те, що він об’явився на Далекому Сході. Ми прийшли до висновку, що він повернувся з дружиною додому у Павденно-Сахалінськ, тому, що його батько був білочехом і через невідомі нам причини залишився в Радянському Союзі, його мати була росіянкою. З вищенаведеного видно, що С.Ф. Грдлічка не той, кого ми розшукуємо, але я не пожалкував за втрачені час і зусилля, бо дійсно це великий збіг, коли двоє людей з рідкісними іменами (на той час) і прізвищами живуть в одному регіоні. Так, що і цей напрям пошуків виявився безрезультатним.
Я вже знову збирався звернутися у Прагу, а може й повезе. Але працівниця обласного архіву Руслана Василівна Шевченко запропонувала використати ще одну обставину – подивитися реєстрацію шлюбів у рідному селі Гелени – Липецькій Поляні. Нарешті це спрацювало! Дуже вдячний досвідченій архівістці Руслані Василівні за щиру допомогу. Весілля відбулося у 1924 році. Записи свідчать, що Гелена була вільною, тобто раніше не перебувала в шлюбі. Її наречений Станіслав Грдлічка на відміну від неї був римо-католиком і на півроку молодшим за неї, народився 20 травня 1899 року. Батько Станіслава – Ян Грдлічка записаний «лекар» – можливо був аптекар або лікарем. А чоловік, С. Грдлічка був нотарем із села Требуша (нині Ділове). Так, підтвердилася одна із моїх версій. Коли був переведений у В. Ком’яти невідомо, але все стає на свої місця – у 1938 році він тут працював нотарем. Відштовхуючись від того, що він був нотарем, я спробував ще дещо узнати про нього. На сайті ДАЗО є фонд 62 (Колекція особистих справ держслужбовців. 1919-1944). На жаль, його прізвища не виявилося в каталозі.
Ще хочу повідомити читачів, що в метричній записі про шлюб записані свідки Михайло Медве, довжанський парох і Олександр Доллош. І на кінець, познайомлю шановних читачів із копіями метричних записів про шлюб у церковній і нотаріальній книгах, щоб Ви переконалися, що ні священник, ні нотар у Липецькій Поляні не були каліграфами.
Залишилося узнати, ким були батьки Гелени? Знову на допомогу прийшла Руслана Василівна Шевченко, у метричній книзі про народження у Липецькій Поляні за 1898 рік знайшла, що Михайло Грибовський був нотарем. Тут усі пазли стали на місце, яким чином нотар Ділового одружився на дочці нотаря Липецької Поляни. Крім того виявилося, що парохом у Липецькій Поляні був Корнел Грибовський. Можливо брат або кузен батька Гелени.
На цьому закінчимо цілеспрямований пошук даних по цьому питанню. Але якщо в процесі роботи встановиться щось нове (дуже часто так буває) обов’язково дам вам знати.
Іван Біланчук, краєзнавець.
