Вона гідно змагалася за титул найкращого педагога України і здобула його, пройшовши всі кола випробувань, всі етапи Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-2017». Мова йде про Людмилу БОДНАРЮК, про нагородження якої ми публікували матеріал у минулому номері газети. Її нижчеподаний коментар – про враження від участі в конкурсі, про її талановитих учнів, хобі та родинне захоплення:
– Надія на перемогу в конкурсі, звичайно, була, проте попри сподівання, вона стала для мене приємним сюрпризом. Коли я почула, що стала переможцем, мене переповнювали неймовірні, ні з чим незрівнянні враження. Конкурс став для мене стимулом для подальшого вдосконалення фахової майстерності. Це свого роду самоосвіта вчителя. За цей період, протягом якого тривав конкурс (власне, з жовтня до травня – спочатку районний етап, потім обласний, відтак всеукраїнський) я дійсно «виросла» професійно, бо почала ще більше багато вчитися, читати, вдосконалюватися і самостверджуватися.
Крім цього, звісно ж, конкурс передбачав і вміння імпровізації. Враховувалися також креативність та харизма. Якщо ж говорити про всеукраїнський етап, то всі 25 конкурсантів (зі всіх 25-ти областей України, брали участь учителі навіть з Донецької та Луганської) були неймовірно талановиті, творчі та креативні. Тож конкуренти в мене були дійсно гідні. Всі ми, п’ятеро конкурсантів обласного етапу, також були достойними.
Випробувань на всеукраїнському рівні було чимало – тестування з фахової майстерності, співбесіда по майстер-класу, який напередодні ми мали відзняти і котрий мав тривати 30 хвилин і був виставлений на Ютуб-порталі. Аналізувалася також вокально-хорова робота – година на підготовку і далі працюєте без нот з абсолютно незнайомими, чужими дітьми, стоїть рояль, хор виконує пісню, камера знімає. Після цих етапів частина конкурсантів відсіялися. Нас, дванадцятеро вчителів, поділили на три групи і ми розробляли навчальний проект. Загалом конкурсні випробування тривали 7 днів, цілий тиждень був неймовірно насичений враженнями та боротьбою за найвищий рівень фахової майстерності.
Іще оцінювалося проведення уроку (ніч на підготовку і наступного дня ти, вперше потрапивши до класу, проводиш з учнями заняття). Останнім випробуванням була експертиза підручника. Конкурс додав мені комунікабельності, він акумулював усі мої творчі здібності, загострив креативні риси. Тому, власне, я й вірила в свої сили. Тому конкурс надав мені поштовх до подальшого творчого зростання.
Викладацькій діяльності я присвятила 8 років. Цьогоріч у березні атестувалася і завдяки перемозі на обласному етапі конкурсу отримала вищу категорію і звання «старший вчитель». А трохи згодом, коли мене повідомлять, я поїду до Києва, де Президент вручатиме мені звання «Заслужений вчитель України».
Так, серед моїх учнів є багато переможців районних та обласних конкурсів. Де ми тільки беремо участь – вони скрізь перемагають. Я завжди їх налаштовую так: «Через боротьбу – до перемоги!». Це наш девіз із Бетховенської симфонії. Тож на будь-який конкурс мої учні йдуть із вірою в перемогу. І тепер мені довелося довести їм, що і я прагну до найвищих висот і докладаю задля цього всіх зусиль. У мене дійсно багато здібних учнів, якими я, як їх учитель, пишаюся. Це завдання будь-якого педагога (і не тільки викладача «Музичного мистецтва») знайти талановитих дітей і допомагати їм відшліфовувати їхні обдарування. Я працюю в двох школах (в міських ЗОШ №2 та №8), тож здібних учнів маю багато. Крім цього, займаюся з дитячим хором у греко-католицькій церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Тож скрізь і завжди я в оточенні дітей. Робота – це моє покликання. Я її дуже люблю. Завжди кажу, що моя робота – це моє хобі, а моє хобі – то моя робота. До слова, я – з династії музикантів. Моя мама – теж учитель музичного мистецтва, вона вже на заслуженому відпочинку. Мій дідусь також співав у церкві і грав на бубні. Сестра грає на флейті. Тож музичне мистецтво – це наше родинне захоплення.
Ганна КОБАЛЬ
