Михайло Юрійович ФЕДАК – людина, котру у нашому місті знають і поважають. За своє насичене життя він займав різні посади, з яких понад 40 років був керівником Виноградівського міжрайпалива. З молодих років його ще знають як затятого мисливця і рибалку. Свого часу він навіть потрапив на шпальти газети «Труд», яка написала про впійманого ним 45-кілограмового сома. З мисливських «трофеїв» на рахунку Михайла Федака до півсотні кабанів, найбільший з яких мав вагу близько трьохсот кілограмів. А ще він є активним учасником хору ветеранів міського будинку культури, з яким виступають на різноманітних заходах.
У другий день листопада Михайлу Юрійовичу виповнюється славних 85 років – прекрасний ювілей, який знаменує мудрість, життєвий досвід та цінні знання. За святковим столом збереться уся велика родина, аби привітати найріднішу людину зі святом, висловити слова великої вдячності і любові та побажати ще довгих років життя.
Він народився 2 листопада 1935 року у Виноградові. Пригадує, як спочатку з батьками жили в дідуся у Теплиці (у нього був млин), де наразі знаходиться однойменний санаторій. Але потім родина переїхала в Малу Копаню – у рідне село батька, бо Михайло підріс і треба було ходити до школи, а вона була поряд з їхньою хатою і церква неподалік. Вдячний Богу за маму й батька, від яких надбав усе найкраще і про яких згадує лише з великою теплотою. Він до дрібниць пам’ятає дитячі роки, проведені в селі, як бігав босоногим з сусідськими дітьми купатися, ловив рибу, збирав гриби.
А ще хлопчина дуже любив учитися, в нього була неймовірна жага до знань. Аби здобути середню освіту, шість років ходив у постолах і деревляниках та куртці, пошитій з одіяла, купленого в полонених на станції Королево, до Великокопанської школи. Він добре пам’ятає роки Другої світової війни, як ховалися від бомбардувальників та як носили по черзі їжу до лісу чоловікам, які переховувалися, щоб не потрапити до фашистського війська. Коли прийшли «руські», батько хотів піти в добровольці, але мама вмовила не кидати її одну з малолітніми дітьми.
Працювати Михайлові довелося з дитинства – і худобу випасав, і допомагав у полі та винограднику. Коли ж закінчив школу, вирішив поїхати на Донбас у ФЗН (школи фабрично-заводського навчання), хоч не мав ще 18 років. Тут працював та одночасно навчався на вечірніх курсах машиністів електровоза. Свою трудову діяльність розпочав на шахті №4-5 станції Нікітівка. А потім його призвали в армію на Балтійський флот. Як справжню реліквію береже свою безкозирку і фотографії, на яких зображений красень у формі зі своїми товаришами. «Служити в морфлоті було дуже престижно і не кожному випадала така честь. Я ж займався спортом, не пив, не курив – кинув цю погану звичку ще в класі третьому (сміється), тому мене відібрали в морфлот. Ми несли службу на крейсері «Орджонікідзе» (до слова, екіпаж складав 1200 чоловік), яким Микита Хрущов їздив до Англії. До цієї поїздки нас готували аж півроку, навчили користуватися ножем і виделкою. Відтоді їжу вживаю тільки так», – розповідає Михайло Юрійович.
Після армії працював у «Заготзерні» і одночасно здобував фах бухгалтера-економіста в Мукачеві. Затим була робота у Виноградівській школі-інтернаті, потім Михайла Федака направили працювати на паливний склад. Через деякий час він став керувати Виноградівським міжрайпаливом, яке забезпечувало твердим паливом Виноградівський та Берегівський райони. Його кабінетом була дерев’яна будка, але з часом підприємство зміцніло і в його підпорядкуванні вже було близько 200 робітників та 75 одиниць транспорту. Та не цим пишається наш ювіляр, а гордий з того, що його поважали колеги і шанували друзі за людяність і щирість, виваженість і точність, мудрість та відповідальність, які були притаманні йому. І, звичайно, професійні якості та сумлінна праця Михайла Юрійовича неодноразово відзначені подяками, грамотами та похвальними листами.
Мій співрозмовник каже, що досягти професійних висот та бути по-справжньому щасливою людиною йому вдалося завдяки своїй вірній другій половинці, Магдалині Степанівні, якої, на жаль, уже немає серед нас. Саме вона була його надійним тилом, берегинею сімейного вогнища, яка подарувала нашому ювіляру трьох чудових доньок, котрими батьки завжди гордилися. Вони знайшли себе в роботі і житті, а головне – стали хорошими людьми, як завжди навчали їх батьки.
Сьогодні родина Федаків збагатилася і розрослася – у Михайла Юрійовича п’ять прекрасних онуків і двоє чудових правнуків – чотирирічна Карінка та однорічний Сашко, котрі є найбільшою радістю і стимулом життєдайного оптимізму для нього.
Любов до музики привела його до хору ветеранів, де він є активним учасником. А ще Михайло Юрійович, як затятий футбольний вболівальник, жодного матчу не пропускає по телебаченню. З цікавістю спостерігає й за політичними «баталіями», якими переповнене сьогоднішнє життя. У свої 85 він ще, як кажуть, козак нівроку – і вдома по господарству порається, і за виноградом на дачі, що на Чорній горі, доглядає. Адже погарчик доброго вина, яке, до речі, власноруч виготовляє, до улюблених страв завжди файно гармонує.
Славно, по-молодечому виглядає цей життєрадісний, щирий і комунікативний чоловік, котрий гордиться своїми життєвими досягненнями: добротний будинок звів, дерева посаджено, діти й онуки тішать успіхами, правнуки – звеселяють серце. Бажаємо йому міцного здоров’я, бадьорості і завзяття, щоб у колі рідних зустріти свій столітній ювілей…
Любов ТОКАЧ
