Найдавніша з виявлених людських стоянок на території Центральної та Східної Європи, пам’ятка світового масштабу – Королевська стоянка. Відкрили її науковці в 1974 році, під керівництвом історика В. Гладиліна. І це певно стало тоді сенсацією, якою власне має бути й досі. Назвали її Королевською через те, що вона знаходиться поруч селища Королево, хоча насправді територіально пам’ятка приналежна до с. Веряця. Тут знайдено кілька десятків тисяч знарядь праці: ножі, вістря списів… та виявлено десяток різночасових і різнокультурних комплексів, а це тисячоліття історії розвитку первісних людей та їх матеріальної культури. Очевидним є те, що ще 1 млн. років тому тут вже були люди, які жили своїм простим, але не менш цікавим життям.
На жаль, сьогодні територія пам’ятки межує з діючим кар’єром, власне і є вже самим кар’єром і ні дослідити її, ні побачити зараз майже нереально.
Ще однією важливою подією в історії Угочанщини є археологічні розкопки в Малій Копані, і як наслідок, дослідження поселення даків, розташованого тут.
Дакійське городище в с.Мала Копаня датується І ст. до н.е. Розкопки дали багатий археологічний матеріал різних періодів історії: Римської імперії, даків, розвитку торгівлі на перехресті торгових шляхів. Всього знайдено 45 помешкань, понад сто різних будівель, посуд, жіночі прикраси, знаряддя праці та монети, які могли чеканити на місцевому монетному дворі.
Вже в нашу еру, Угочанщина теж активно розвивалась. Зокрема, перше письмове згадування про Севлюш (місто Виноградів) датуються 1262 р. Королівська грамота надавала поселенню права самоврядування. Севлюш був наділений значними привілеями, населення міста мало право обирати старосту (голову міста), вільно вселятися і виселятися, будувати млини, займатись полюванням і рибальством та торгувати. Громадянам міста забезпечувалося право переправи через Тису та користування дорогами.
Поруч з Севлюшем, в Кіральгазі (Королево), теж відбувались знаменні події. Бенедик Ком’яті, мислитель та священник-просвітитель, тут вперше здійснив переклад Біблії з латини на угорську, який згодом був виданий та вважається першою друкованою книгою угорською мовою.
А до того, ще в 1401 році, було переписане Тетраєвангеліє (4 Євангелія) на церковнослов’янську мову, яке зараз входить в двадцятку українських старовинних рукописів, які мають конкретну дату створення та становить пам’ятку давнього писемства.
За стільки століть та тисячоліть розвитку Виноградівщина стала справді полікультурною та різнобарвною. Майже кожен населений пункт в цій місцевості,має своє окреме свято, присвячене певній особистості, події чи гастрономічному смаколику!
Фестиваль Угочанська лоза, що вже не один рік поспіль, щовесни проходить в місті Виноградів, є, мабуть, найбільшим та найвідомішим в районі. Особливим колоритом збагачені ще 3 свята, які я для себе об’єдную назвою «Волоські візерунки». Села Черна, Хижа та Новоселиця характеризуються не лише вдалим розташуванням та неймовірною природою та краєвидами, але й збереженою автентичною кухнею, звичаями та традиціями волохів (воло́хи – узагальнювальний термін, що позначає кілька сучасних романомовних народів в Центральній, Східній та Південно-Східній Європі).
Є фестивалі, які демонструють вже зовсім іншу культуру, а саме угорську. Перше з них то «Свято Турула», що проходить в смт. Вилок влітку. Проводиться щороку біля пам’ятника «Турул», що присвячений полеглим героям-куруцам (учасники антигабсбурзьких повстань в Королівстві Угорщина в період з 1671 по 1711 роки). За легендою, саме птах Турул приніс шаблю князю Ференцу ІІ Ракоці, аби той зміг дати відсіч ворогам, австрійському війську.
Фольклорний фестиваль «Куруц-Фест» у с. Пийтерфолво, також пов’язаний з князем Ракоці, а точніше останнім сеймом куруців, де він головував. Подібний захід проводиться і в с.Шаланки взимку. До речі, щодо Шаланок, саме тут Ференц Ракоці II в лютому 1711 року скликав тут нараду, де вирішували, чи прийняти імперські умови миру, чи шукати військової допомоги. І поки князь їздив на перемовини, оборона була здана ворогові.
Але не військовими звитягами єдиними. Вже інша боротьба, боротьба сердець фільмувалась в місті Севлюш. Зйомки фільму «Табір іде в небо», драматичний художній фільм 1975 року, режисера Еміля Лотяну відбувалась саме тут. Це історія про любов двох молодих і гордих – Лойко і Ради, які закохуються один в одного, але обирають вільне життя, а не сімейні зобов’язання. Така мелодраматична історія сподобалась глядачам і фільм став лідером прокату 1976 року в СРСР (64,9 мільйонів глядачів). Тобто став фактично блокбастером 70-х років.
Валентина Горнецкі, туризмознавець
