У четвер 15 червня виповнилося 65 років директору ТОВ «Експерт» Євгенію Ярині. Він – голова Закарпатської ПП «Зелена Планета» та однойменної громадської організації, президент футбольних клубів «Ардовець-Тесла» та «Тесла», шашково-шахового клубу «Севлюш», голова благодійного фонду «ФЕЯ» та ГС «Народний контроль» України Закарпатської області, член ГО «Рада з екологічної безпеки України», голова у ГО Антикорупційне бюро України в Закарпатській області. Років 10 тому міжнародною радою «Віжи-300» Євгенія Віталійовича було визнано лауреатом конкурсу «Кращий закарпатець-2013» у номінації «Чоловіки». За значний вклад у соціально-економічно-освітньо-культурний розвиток Закарпаття, досягнення у підприємницькій діяльності, багаторічну благодійну діяльність, за активну участь у громадському житті краю ввійшов у двадцятку кращих представників Срібної Землі. Нагороджений орденом «За заслуги перед Вітчизною», золотою Медаллю «За трудові заслуги», орденом «Гордість України».
Ми неодноразово запрошували Євгенія ЯРИНУ у редакцію, аби написати публікацію про цю неординарну особистість. Він щоразу відмовлявся. Напередодні ювілею нарешті викроїв трохи часу із свого щільного графіку, проте про себе розказує неохочу. Каже: «Хай говорять про мене справи й інші люди»…
– Мої батьки родом з Полтавщини. Батько закінчив землевпорядний, а мама архітектурний факультети технікуму і їх направили на роботу на Львівщину, де народилися ми – троє синів. Ми закінчили Львівський політехнічний інститут і кожен влаштував своє життя. Коли ми приїжджали до бабки у Полтавщину, нас називали «бандери», на Львівщині – «москалі». Дружина з села Широке. Переїхавши у Закарпаття – «поляк», а коли приїжджали до мами, доки вона ще жила, казали їй: «Ваші «мадяри» приїхали». За фахом я інженер-механік. Після закінчення інституту 4 роки працював головним інженером сільгоспхімії. А з 1988 року мене з Львівщини перевели на посаду головного інженера у ДП радгосп-заводу «Виноградівський». У 2001 році у Фонді держмайна пройшли навчання по оцінці майна і започаткували власну справу. Через рік розширили сферу діяльності по приватизації земельних ділянок. Мали відділи не тільки по Закарпатській області, а й у Львові, Луцьку, Хмельницьку, Вінниці та інших містах… Загалом ми працюємо по всій Україні. Один період навіть працювали над приватизацією земельної ділянки лісництва площею 7000 га у Житомирській області під кордоном з Білоруссю. Коли ми починали свою діяльність, у Виноградові була лише одна державна структура, а зараз цими всіма питаннями займаються 12 представників від різних фірм. Проте у нас нема конкуренції, оскільки понад 20 років успішно працюємо на ринку оцінки нерухомого і рухомого майна та приватизації земельних ділянок. Оцінювали ми кораблі і літаки, багато різних конфіскованих речей на митниці, зокрема зброї, мотоциклів, автомобілей тощо… Неодноразово співпрацювали з різними державними правоохоронними службами. Останнім часом найчастіше оцінюємо транспортні засоби, які відправляють на фронт. Одним словом, робота цікава і дуже різноманітна, – розповів Євгеній Віталійович.
Ми неодноразово писали на шпальтах районки про діяльність шашково-шахового клубу «Севлюш», який заснував і впродовж багатьох років матеріально підтримує наш співрозмовник. Юні учасники клубу неодноразово посідали призові місця не тільки в обласних змаганнях… Підтримка саме дитячого розвитку є вкрай важливою. Адже йому, як багатодітному батьку, важливо, аби хлопці та дівчата не тинялися вулицями чи сиділи цілими днями за гаджетами, а саме розвивалися фізично і розумово. Спонсорував і розвиток дитячо-юнацького футболу та проведення різних культурно-масових заходів у Виноградові та довколишніх селах. У мирний, докоронавірусний час за власні кошти організовував для дітей району поїзди за кордон на море під час літніх канікул. Зокрема – у Болгарію. Його коштом побачили світ 11 збірок поезій та прози відомих місцевих майстрів слова Ганни Ісаєвич, Михайла Чухрана, Івана Сакалоша та інших. Все це – діяльність «Фонду Євгенія Ярини». Сам Є. Ярина – кандидат у майстри спорту з шахів та свого часу був гравцем команд майстрів спорту з футболу. Заснував команду з футзалу, міні-футболу «Тесла» 60+, у якій є капітаном і постійним гравцем. Вважає своїм обов’язком не тільки дбати про майбутнє дітей, а й піклуватися про старше покоління. Так, вже роками опікується Виноградівським геріатричним пансіонатом. З особливою теплотою в голосі згадує зустріч з його найстарішою мешканкою. У 2015 ріці Єлизаветі Куніциній у липні мало виповнитися 105 років. Вона свого часу була військовою лікаркою. До ювілею не дожила лише кілька місяців…
Духовність, віра в Бога, одвічні християнські цінності. Це те, що рятує світ і людей, додає сили долати труднощі, жити і розвиватися. Євгеній Ярина каже, що завжди готовий пдтримати релігійні громади, котрі до нього звертаються по допомогу. От, до прикладу, наразі донатить на будівництво храму Успіння Пресвятої Богородиці Православної церкви Україну, який якраз зводять під куполи на початку Виноградова…
Коли росія напала на Україну, долучився до підтримки армії. «У 2014-му треба було все, а дістати було вкрай складно. Бронежилети і кевларові каски коштували дуже дорого. Привозили їх із-за кордону і віддавали знайомим, хто їхав на Донбас у АТО-ООС. Щодо продуктів харчування і засобів гігієни, то для того, аби їх перевезти через кордон і не мати проблем із розмитненням, доводилося перед кордоном «ділитися» з іншими авто і «робити підсадку» людей, аби витримати митні нормативи перевезення… Тоді їздили зі мною у Литву директор Виноградівської ЗОШ №4 Йосип Жодані та Великоком’ятської одинадцятирічки Надія Копча. Багато військового вбрання нам шили на підприємстві Марії Федоранич «Копанські джерела». Наразі допомагаю виключно предметно конкретним людям – знайомим і друзям, котрі зараз на фронті. Відправляю їм «Новою поштою», – розповідає Євгеній Віталійович. – Забираючи наших загиблих героїв з медичного закладу, що стосується Королівського та Петрівського ОТГ – моя машина третя у колоні. У селі Нижні Ворота (Воловеччина) особисто зустрічав домовини з воїнами Івана Антолика та Ярослава Романова. У 2017-му році за власні кошти привіз і провів поховання Віктора Афанасьєва (сирота), котрий загинув у місті Зайцево Донецької області. За власні кошти змушений був продовжити тимчасову Алею слави загиблих героїв у російсько-українській війні (колишнього Виноградівського району) та організував проведення заупокійного молебню. Я полишаю всі справи, аби віддати честь тим, хто загинув за свою Батьківщину, за наше з вами мирне життя тут, у мальовничому Закарпатті і за мирне майбутнє України. Проте, прикро, що влада Виноградова стоїть осторонь вшанування героїв, жодного разу серед тих, хто зустрічає полеглих героїв чи запалює свічку пам’яті, я не бачив нашого мера Степана Бочкая та його заступників… Проте керівники інших ОТГ району підтримують всі заходи власною присутністю. І це обурює. Бо герої – полеглі і живі, котрі зараз на лінії вогню, заслуговують, як ніхто, шанобливого ставлення».
Перед нашою зустріччю Євгеній Ярина якраз приїхав з Херсонської області. На полі зустрів чоловіка, який орав поле. Він розказав, що поля не розмінували, тому він збирає плитоноски з окопів орків і кріпить їх до трактора, так і захищається. Це його дуже вразило, бо ж така нація – непереможна.
Щиро вітаємо з ювілеєм. Бажаємо, аби Ваші добрі справи множилися і поверталися до Вас добром. Мирного неба над головою і рідної землі під ногами.
