Градобій, що пронісся Виноградівщиною, наробив великої шкоди людям. Град зрешетив дахи будинків, пошкодив автомобілі, понищив сільськогосподарські угіддя й позбавив господарів урожаю. «А як витримали стихію сади та виноградники на Чорній горі?», – вирішили поцікавитися ми й зв’язалися в телефонному режимі зі знаними садівниками та виноробами, які десятиліттями вирощують на схилах гори диво-сади та чудові виноградники.
Дмитро БОДНАРЮК:
– Градобій був і на Чорній горі, і досить сильний. Працюємо на ній уже 20 років, але такого тут ще не було. Зі схилів гори ми бачили, яким широким фронтом йшов градобій. Гул був такий, ніби від реактивних літаків. Вочевидь, стихійні катаклізми такої сили бувають раз на 40-50 років. Принаймні, 73-річний Дюрі-бачі Медвецький каже, що за його пам’яті сильний градобій був років 40-45 тому, коли на його цеху побив вікна і зрешетив шифер.
Негода знищила 70-80 % врожаю персиків. Червневі сильні дощі спричинили високу вологість. Такі опади для персиків украй небажані. Відтак почалася сильна спека, волога інтенсивно випаровувалася і створилися супер-сприятливі умови для грибка. Відповідно сіра гниль почала швидко розповсюджуватися. І в цьому випадку вже нічим не зарадиш. Практично кожен плід починає гнити, адже він пошкоджений. Пригадую, в 2010 році градобій тривав 25 хвилин, і хоч град був дрібненький, але тоді виноград був знищений весь. А персики вистояли ту стихію, бо потім була суха погода. Цьогоріч найбільший град на Чорній горі досягав розмірів м’ячика для пінг-понгу, але в основному льодові кульки були трохи менші. Принаймні дах нашого навісу увесь у дірочках. Шкода, що цьогорічний градобій не оминув Чорну гору, але на цей раз пощастило бодай тому, що він надійшов на Чорну гору тільки однією хвилею і був короткочасним. Проте не впадаємо у відчай, адже, як каже моя дружина, живемо не одним роком. І тішимося, що за умов підвищеної вологості добре ростуть молоді деревцята.
Наталія МАРТИШИНЕЦЬ-БАБОТА:
– Від наслідків градобою не можу оговтатися й досі. Душа болить, коли дивлюся на виноград – подекуди від грон залишилася половина. Збереглися лише ті, які росли на лугошах (я не знімала пасинки, тож той товстий шар листя й гасив удари граду), а ті, що на шпалерах, де грона були відкриті – градобій побив страшно. Льодяна стихія знищила ківі, пробивала листочки й усе падало додолу. Аби бодай частково зменшити збитки, які завдав градобій абрикосам (у мене 150 абрикосових дерев), довелося різати побиті градом плоди й реалізовувати людям для виготовлення повидла. Попит був дуже великий, але те, що не вдалося зберегти, бо не встигли порізати – зогнило, причому навіть ті плоди, які були вдарені лише малими градинками. А гнив один плід – заражав й сусідні, дерева ж великі і я не встигала обчистити їх від пошкоджених. Тож гнили абрикоси цілими китицями. Дуже великої біди наробив градобій. Загалом 80 % врожаю персиків у мене пропало. Мої ранні сорти були вже майже дозрілі, тож плоди зогнили буквально за добу. Скрізь – гниль, гниль, гниль. Я вже махнула рукою й навіть не шукаю на деревах уцілілі – їх просто немає. Якраз дивлюся на виноградну лозу – як бив град, так і розщепив її на волокна. Всюди видніється все сухе, позбивані верхи і кінчики. Навіть малина в мене сохне – ніяк не може оговтатися від стресу. Хурма моя – на землі, квітки гранатів – уже сухі лежать під кущами, а ось інжир, у якого товсті листя, витримав град.
Так, бував на Чорній горі градобій, але такої біди ще не робив. За мої 69 років життя такого я не пам’ятаю – це було, ніби апокаліпсис. У мене вже руки опускаються від відчаю. Градобій застав мене в малині, і хоч я сховалася під молоденькою черешенькою, але синці від ударів граду ще й досі не пройшли. Проте найжахливіше було перенести той стрес – плоди моєї праці знищувалися на моїх же очах. Боляче було дивитися на килим із грон виплеканого мною винограду, причому прекрасних елітних сортів. Усе побите й поламане. А я вклала в оце всю свою душу…
Ганна КОБАЛЬ
