Разом з чудовими артистами нашого прикордонного міста на колядницькому благодійному фесті, який у неділю зібрав 25 учасників/гуртів з 16 тергромад, побував і я – в ролі спеціального кореспондента. Виїхавши шкільним автобусом від Будинку культури в 9-ій годині ранку, ми у розважально-веселому та репетиційному форматі в указаний час прибули на чолопок Ужгородського замку, де й розташований вже згаданий вище музей зі старими хатками, церквами й іншими старожитностями. Благо, не блукали вуличками крайової «столиці» – навігатори чітко вказували правильну дорогу. Багато хто звивисту дорогу сюди добре знав.

Зауважу: старе село радо та мило прийняло кілька сотень колядників, які цілий світловий день зі своїми атрибутами, амуніцією розважали публіку, котрої наприходило в десятки разів більше, унікальними та шедевральними різдвяними співами, іншими колоритними діями. А вона (публіка) тут виявилася вишуканою, духовною, натхненною, інтелектуальною, одержимою, елегантною, екстриму та азарту кожному додавав не такий і теплий січневий день – 4 січня лише на якісь миті пригріло сонце, що аж ніяк не давало погоді стати плюсовою.

Відповідно до сценарію, прибульці з інших регіонів зрання позаймали місця по всьому периметру «музею під відкритим небом» (директор Василь Коцан, професор-історик і доктор наук). Знайшов і спілкувався зі середнянцями, великоберезнянцями, довжанами, колядниками з інших регіонів Ужгородщини. Ініціаторами проведення цієї духовно-колядницько-різдвяної благодійної акції виступили департамент культури ОДВА (присутня заступниця директора Ганна Ломпарт) і обласний оргметодичний Центр культури на чолі з Ганною Дрогальчук). Недільний етнокультурний фестиваль «Колядки в старому селі» офіційно відкрив і лаконічно, тепло присутніх привітав перший заступник голови облради Андрій Шекета…

Колядували на сцені почергово. Берегівчани вийшли десь аж сімнадцяті. Їм за дванадцятихвилинні колядки та трохи менші в часі бетлегемські сценки вельми щиро аплодували всі, хто зібрався довкола сцени. Я зафіксував на фото наших чарівних «колядничок», серед яких половина на цій сцені побувала вперше. П’ятирічна Майя (онучка Інни Буяновської) зі старшою Христиною Шукатко, школяркою Ушаковою – дебютанки різдвяної коляди, але оплески «зірвали» найщедріші.

Моя сусідка по імпровізованій сцені пані Світлана зі Львова, яка є історикинею за фахом і працює гідесою, пильно, з особливою увагою слухала берегівчанок, особливо жартівливі колядницькі куплетики, відтак захоплено почуте та побачене прокоментувала: «Ваші землячки – найдзвінколосі, вже не кажу про сценічну ритміку, зміст Божих пісень, вони, якщо ретельно приглянутися, найунікальніші за яскравістю в одязі, тож по праву отримали диплом за виконане співоче дійство…».

Пані Світлана ще довго «сипала» компліменти на їхню адресу, які опісля «підібрала» журналістка Тетяна Грицищук (на фото з І. Буяновською та колишнім берегівчанином Михайлом Бабидоричем), і, думаю, собі для статті в пабліках додала. Загалом медійниками локації тут мало «не кишіли», адже писати, як колядують, як відроджують різдвяні традиції нашого закарпатського краю – благородна тема для журналіста. Тим паче, гроші скеровують для ЗСУ. Підтримали мене власкорка телеканалу 1+1 Світлана Ковбиця з чоловіком Віталієм Мещеряковим, який є головою ЗОО НСЖУ і працює у пресслужбі голови облради Р. Сарая, а також колишні редактори «Закарпатської правди», «Срібної землі-ФЕСТ», заслужені журналісти України Віктор Дрогальчук і Василь Ільницький, вільний паблісіті Михайло Фединишинець (Мейсарош).

Уже опісля, як трохи перекусили і автобусом поверталися додому, шефиня КП «Центр культури та дозвілля» міськради пані Інна зауважила: цьогорічний благодійний етнофестиваль колядок найяскравіший і найбагатолюдніший. Він неабияк збагатив нас духовно. Багатьох митців, артистів, цікавих колядницьких гуртів ми не тільки побачили зблизька, але й себе гідно, достойно, велично, у всій співочій красі показали. А буквально недавно, але уже в телефонному режимі, додала: про берегівський колектив, який у неділю співав і колядував, повідали чи показали всі інформаційні ресурси Закарпаття. Звісно, ця новина вельми цікава та неабияк приємна.
Михайло ПАПІШ
