У медичних колах Віктор ТРИКУР відомий як дитячий реаніматолог, який займається лікуванням дітей, у котрих є порушення життєво важливих функцій організму. Щодня він рятує маленьких пацієнтів, які без надання високопрофесійної медичної допомоги можуть померти – чи це важке отруєння, чи складна пневмонія, чи інше захворювання, яке ставить дитину на межу життя і смерті. Але Віктор Трикур – ще й депутат районної ради, тож наша розмова з ним велася в двох тематичних площинах.
– Вікторе Івановичу, розпочнімо найперше з Вашого професійного поприща.
– Мій батько мріяв, аби я став священиком, проте він завжди казав: «Сину, ким би ти не працював, але роби свою роботу якнайкраще». Доля розпорядилася так, що саме медицина привабила мене. Мій загальний лікарський стаж – 17 років, дитячим реаніматологом працюю 11 років. Я люблю свою роботу. Тому коли років 9 тому мене запрошували працювати в Угорщину – відмовився. Іще я маю землю, на якій із задоволенням працюю, плекаю сад та невеличкий виноградник. Мені болить, що лікарі високої кваліфікації полишають Україну і їдуть на роботу за кордон. Є вже навіть прецендент – одна з реанімацій області закривається, оскільки немає лікарів, які б у ній працювали. Щороку через реанімаційне відділення райлікарні проходять лікування від 190 до 220 дітей. З них помирає всього від 7-ми до 15-ти (більшість з них мали хвороби, які не давали їм шансів на життя), інші виживають. Це хороші показники дитячої реанімації, до слова, кращі в області.
– Що спонукало Вас йти в депутати районної ради?
– Триває моя друга каденція в статусі депутата районної ради. Насамперед хотілося представляти інтереси свого рідного села. І хоч дороги в Новому Селі більш-менш у нормальному стані (в порівнянні з іншими населеними пунктами), натомість в аварійному стані дах адмінбудівлі, в якій знаходяться сільська рада, будинок культури, пошта і бібліотека. Проте, зрозуміло, що кошти районного бюджету в першу чергу слід виділяти на вже розпочаті, але ще не завершені проекти (приміром, дитсадок у Боржавському). Інший нюанс – виготовлення проектно-кошторисної документації, яка страшенно дороговартісна – це корупційна складова в державі. Величезні гроші потрібно буде сплатити лише за те, аби виготовити проектно-кошторисну документацію для ремонту даху. Така сума непосильна для бюджету сільської ради. Звісно ж, йдучи в депутати, мав на меті й лобіювання проблемних питань сфери охорони здоров’я. Ось і сьогодні в нашому відділення побував заступник голови районної ради Адальберт Сверенко – разом ми обговорювали питання виділення коштів, необхідних для введення в дію дихальних апаратів, які отримали на благодійних засадах. Аби запустити їх, потрібно 17, 5 тис. грн. Ці дихальні апарати німецького виробництва – сучасне медичне обладнання, таке необхідне для нашого відділення. Тому сподіваємося на позитивне вирішення цього питання.
– Які ще проблемні питання медицини доводилося вирішувати Вам у складі постійної депутатської комісіх, до складу якої Ви входите?
– Зокрема, вносили зміни до бюджету. Він дуже економний, страшенно дефіцитний. Бракує коштів по наших, медичних програмах (забезпечення безкоштовними ліками інвалідів та малозабезпечених). Або ж, візьмімо для прикладу, Програму «Репродуктивне здоров’я» – йдеться про придбання препарату «Новосевен», який рятує життя жінок від сильних кровотеч (трьох ми ним реально врятували). Тож це питання лобіює депутат, завідувачка пологового відділення Ольга Сіладі, а ми їй допомагаємо. Сприяємо також завершенню будівництва котельні райлікарні. По мірі можливостей стараємося вирішувати й інші питання. Так, приміром, надано приміщення для офісу громадської організації «Союз ветеранів АТО, волонтерів «Патріот» (з цим проханням до мене звертався її керівник В. Климчук). Лобіюю також інтереси Олешника, бо в депутати районної ради я пройшов у тому числі й завдяки виборцям цього села, які підтримали нині діючого Олешницького сільського голову Степан Попович, мого однопартійця (я пройшов за списками).
– А чи вдається все-таки ефективно лобіювати інтереси медицини?
– Так, на щастя, в нас досить сильна депутатська комісія, до якої, крім мене, входять й інші мої колеги-медики. Тішить, що до медицини влада все-таки прислуховується. Наша фракція «БПП» – дуже професійні люди, які, до речі, на вибори йшли чесно: хто працював – той пройшов. У нас є юрист, медики, підприємці, представник нашої фракції є заступником голови районної ради – Адальберт Сверенко. Завжди на засіданнях фракції ми сперечаємося – обговорюємо альтернативні рішення, адже саме у суперечках народжується істина.
– Вікторе Івановичу, наскільки я пригадую Ваш виступ на одному із засідань сесії, Ви висловлювалися проти будівництва туберкульозної лікарні у Виноградові. Якими є Ваші аргументи і альтернативна пропозиція?
– Я за те, щоб наше туберкульозне відділення вивезли десь за межі лікарні, бажано на околицю міста. Повірте, я знаю, що кажу – свого часу мені доводилося працювати в туберкульозних відділеннях, у тому числі на Київщині та в Берегові. А планується міжрайонна туберкульозна лікарня, де, ймовірно, лікуватимуться не ті хворі, які дійсно хочуть лікуватися, а найзапущеніші, причому не тільки виноградівські. Натомість 80 % хворих на СНІД мають ще й туберкульоз. Уявляєте, яке сусідство матиме санаторний комплекс «Теплиця» та село Букове? І це при тому, коли в селі Довге Хустського району діє спеціалізована туберкульозна лікарня, яка не заповнена навіть на 50 %. І, зрештою, недобре, що на території лікарні є туберкульозне відділення. Адже під загрозою зараження й наші пацієнти, в тому числі й діти та вагітні жінки.
– А яким є Ваше ставлення до будівництва хоспісу?
– Я був противником цього проекту лише в аспекті передачі хоспісного об’єкту на баланс нашого районного бюджету. Я – за хоспіс, бо в мене є багато знайомих, онкохворі родичі яких тяжко вмирали. Такий об’єкт, звичайно, потрібен, але краще б він був на балансі обласного бюджету. Принаймні, губернатор краю обіцяв це.
– Що скажете стосовно стану, в якому нині перебуває педіатрія?
– В цілому педіатрія забезпечується краще, ніж доросла медицина. Проте якщо просту, рутинну хворобу ми можемо вилікувати (апендицит, пневмонію) – у нас є потрібна апаратура, прекрасні спеціалісти, але при хворобах, які потребують значних капіталовкладень (пересадка органу, лікування онкохворих, лейкоз) – опускаємо руки. Благо, в нашій лікарні представлені практично всі дитячі спеціалісти, крім ендокринолога. Хоч, на жаль, цукровий діабет наростає: якщо колись у нас була лише одна дитина, хвора на цю недугу, то зараз їх, мабуть, 18. А загалом педіатрію треба розвивати. За лікування дітей на медиках лежить велика відповідальність. До речі, наш район по педіатрії є одним із кращих в області. Ми лікуємо навіть такі патології пацієнтів, з якими медики з інших районів направляють їх до Мукачева та Ужгорода. Дітей із важкими вадами серця, яких треба реанімувати в дорозі, возимо за кордон та до Інституту Амосова (таке роблять лише наші мукачівські колеги та ми – інші не мають на це права). Я сам особисто супроводжував 16 таких пацієнтів (до Дебрецена, Будапешта) і жоден із них не помер у дорозі.
– Що скажете стосовно нинішнього депутатського корпусу? Чи вдається налагодити конструктивну співпрацю?
– В усіх фракціях депутати досить активні, ініціативні. Але для мене головною є не партійна приналежність, я – за справедливість. Іноді ж швидше дійдеш згоди з депутатами-«єцівцями», ніж з однопартійцями. Втім, конструктивну співпрацю налагодити вдається. Візьмімо, для прикладу, питання стосовно харчування дітей. Голова РДА Михайло Русанюк та голова райради Віталій Любка мене чітко переконали, що на забезпечення безкоштовним харчуванням усіх дітей коштів дійсно немає. Тоді ми вирішили передбачити відповідною Програмою безкоштовне харчування дітей-інвалідів, а також дітей, в яких склалися складні життєві обставини. Решті дітей доводиться сплачувати половину вартості харчування. Дуже добре зберегти частку батьківської плати, бо тоді є й суворий батьківський контроль. І хоч депутати деяких фракцій казали, мовляв, нехай усю вартість сплачують батьки, але ситий голодного не розуміє…
Інтерв’ю взяла Ганна КОБАЛЬ
