Дитина-інвалід – звучить жахливо. І не важливо, яку хворобу діагностують лікарі, для батьків вона – наче грім серед ясного неба. Добре, коли є кому порадити, як правильно доглядати за «особливою» дитинкою, як виховувати, навчити хоча б елементарних речей, аби хоч трохи пристосувати до життя в суспільстві. Завідувачка Виноградівським відділенням соціальної реабілітації дітей інвалідів ОЦКР ІДІ Людмила Борис, лікар за фахом, розповіла нам про своїх підопічних і поділилася методикою їх виховання.
– Наше відділення створене 28 травня 2014 року. Загалом у Закарпатті є 8 таких відділень. Два роки тому директор обласного центру комплексної реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів Олег Кириленко запропонував створити дитяче відділення у Виноградові, оскільки возити дітей-інвалідів у інші райони батькам складно. А в нас є багато хворих діток – всього аж 545 хлопчиків та дівчат. Часом із сільських глибинок навіть у райцентр привезти дитину батькам проблемно, – розповідає Людмила Михайлівна. – «Оселилися» ми на території будинку-інтернату. Серед наших підопічних – діти з різним психофізичним недорозвитком: опорно-рухового апарату, психіатричних та неврологічних захворювань, з вадами мовлення та вродженими вадами головного мозку. Маємо і діток із вродженими вадами серця. Хоч «сердечники» і не зовсім наш профіль, та основний діагноз тягне за собою супутні – або легку розумову відсталість, або вроджені вади головного мозку чи мікроцефалію, гідроцефалію. Попередньо діти проходять діагностування, під час якого визначаються фахівці, яких вони потребують: вихователя, логопеда, психолога, невролога, масажиста чи фізичного реабілітолога. Зараз у нас нараховується 123 хлопчиків та дівчат віком від 2 до 18 років, що вже пройшли діагностику.
– Використовуючи пізнавальні здібності, враховуючи особливості розвитку психічних та фізичних процесів, розвивати життєво необхідні навички: по самообслуговуванні та виконанні самостійно елементарної господарсько-побутової справи в сім’ях; виховання психомоторних навичок, корекція мовленнєвих функцій та соціальна адаптація; корекція правильної поведінки; сенсорне виховання направлене на формування повноцінного та позитивного сприйняття оточуючого через власну практичну діяльність; корекція фізичних вад; поліпшення емоційного тонусу і нормалізація перебігу нервових процесів. Окрім того, вся наша робота спрямована на максимальне становлення загальних соціально-адаптаційних здібностей в атмосфері доброзичливого спілкування та спільної роботи з батьками. Адже дітки різні. Якщо одним, розумово збереженим, потрібні лише масажі та заняття з фізичним реабілітологом, то з іншими мають займатися всі фахівці. Тож дуже важливо, аби і самі батьки ставилися до таких занять відповідально і обов’язково вдома закріплювали набуті дітками знання. На різні заходи відвозимо наших дітей в Ужгород. Так, при необхідності, шукаємо спонсорів, але найчастіше допомогу отримуємо від директора будинку-інтернату. А от на свята солодкі столи для своїх чад організовують самі батьки, – ділиться тематикою роботи реабілітаційного центру Людмила Борис.
Ми завітали в центр якраз на свято. Проглянувши концертну програму, хлопчики та дівчатка натхненно ділилися з батьками побаченим, хвалилися, як вони плескали виступаючим. Зручно вмостившись за накритим «солодким» столом, вони по своєму раділи зустрічі з друзями, спілкувались, посміхались. Городянка Світлана приводить сюди для реабілітації свою 15-річну донечку. Жінка розповідає: «Моя дочка любить сюди приходити. Фахівці, котрі з нею займаються, є авторитетами. Тож всі ми дуже раді, що у нас у Виноградові відкрився такий центр. Бо такі діти, як наші, не потрібні нікому. А тут вони розвиваються фізично і розумово, а також спілкуються із собі рівними. Приміром, моя дочка відсторонюється від здорових дітей, розуміє, що не така, як вони. А от тут, в реабілітаційному центрі, має чимало друзів».
Наталія Кобаль
