Цих двох приємних світловолосих дівчат краще знають у Європі, аніж у себе вдома. Сестри Анетта та Біанка Велеган є неодноразовими переможцями європейських турнірів з тенісу. Навряд чи хтось із закарпатських спортсменів може похвалитися такою кількістю медалей та кубків, як вони. А в тенісі й зась – рівних у краї їм нема. У 2008-2011 роках шпальти обласних та центральних ЗМІ рясніли заголовками: «Два золота й срібло привезли закарпатські сестри Велеган з київського турніру», «Двічі срібна Біанка», «Юна закарпатська тенісистка піднялася до 43 позиції в європейському рейтингу», «Друге місце на турнірі 1-ї категорії «Talentum cupa» в м. Будапешт», «Закарпатський великий теніс відроджується»… Їх імена можна знайти на сайті «Знамениті люди Виноградова, Закарпатскої області, Україна» (botsman.org/city/). Зараз перші ракетки області Анетта та Біанка Велеган дбають про розвиток дитячого тенісу у Виноградові і навіть організовують змагання на приватному корті Богдани Любки по вул. Вакарова. Їх учні – різного віку (від 3 років і за 60) та соціального статусу. Узгодити з ними час зустрічі було не так і легко, проте дівчата знайшли «віконечко» у своєму напруженому тренерському графіку, аби поділитися з нашими читачами здобутками на спортивному корті.
– У нас вдома батько – завзятий тенісист, навіть брав участь у змаганнях з настільного тенісу. Тож захоплення цією грою нам з сестрою передалося від нього. Я дуже хотіла грати в теніс. Якось батько відвіз нас у Пийтерфолво і я там спробувала грати у настільний теніс. Побачивши, що в мене це виходить, він пообіцяв відвести мене на тренування, якщо знайде секцію десь неподалік. Тож коли мені виповнилося 10 років батько вперше відвів мене на тренування. У мене так добре виходило, що вже в кінці квітня брала участь у Всеукраїнських змаганнях у Тячеві. Призове місце я тоді не зайняла, адже ще зовсім мало тренувалася, проте це для мене послужило стимулом добре грати. Потім ми почали їздити далі: Львів, Хмельницький, Чернівці, Черкаси, Рівне, Київ… Як тільки батько зробив нам ліцензію в Угорщину, мала змогу і там брати участь у змаганнях, і на європейські турніри їздити. Грали у парі з сестрою (хоч між нами 4 роки різниці) та в одичних розрядах в Будапешті та в Європі і завжди отримували призові місця. Спочатку суперники не бачили в нас конкурентів, адже Біанка ще була малою, тому старші дівчата дивилися на неї з посмішкою. А коли ми почали вигравати у них, вже побоювалися нас. То були чудові часи, приємні спогади. Після закінчення міської ЗОШ №3, я навчалася в Угорщині і маю міжнародний диплом тренера. Тож уже 7 років треную дітей і дорослих. Є дуже хороші, талановиті вихованці, які беруть участь у змаганнях і перемагають. Це – Крістіан Кочіш (9 років) та Кирил Куліков (11 років). Я дуже рада, що їх батьки підтримують. Хочеться, аби на Закарпатті розвивали теніс на державному рівні, тоді б і більше діток грали, – розповідає Анетта. – На жаль, у Виноградові нема умов для професійного розвитку тенісу. Звісна річ, є тенісний корт, та він тільки для занять влітку, тут, у Богдани Любки, є і закритий спортзал, але в ньому грають у футбол, баскетбол, волейбол та інші види спорту, приходять позайматися і працівники сусіднього підприємства, тому важко підібрати час для занять з тенісу. До того ж в одну групу 10 хлопчиків та дівчат не поставимо. Одна година занять для 4 діток – навіть цього замало. Та й цей закритий спортзал не призначений для гри у теніс, а пристосований, проте ми граємо, аби наші вихованці за зиму хоча б не забули техніку гри. Для дітей гра у теніс не лише цікава, а й корисна. Серед моїх учнів є багато діток, у яких поганий зір, проблеми з нирками, з серцем. Їх направили лікарі грати у теніс, аби здолати недуги і зрости здоровими.
– Коли батько їздив з Анеттою на тренування в Тячів, брали і мене з собою. Спочатку я просто гралася з ляльками, інколи спала у машині. Згодом почала придивлятися, як грають, а відтак і сама взяла в руки тенісну ракетку. Вона була великою і важкою. Але ця гра настільки мене зацікавила, що я була наймолодшою тенісисткою в краї, яка брала участь у змаганнях і отримувала перемоги. У 12 років треба було брати участь у Всеукраїнських турах, заробляти очки. Останні, підсумкові змагання проходили у Дніпропетровську, вони і вирішували, чи я потраплю в збірну України, чи ні. Там я зайняла 3 місце і в одиночному, і в парному розрядах і, відповідно, потрапила під №3 (всього було 6 дівчат) у Збірну Україну. А у світовому рейтингу я займала 466 позицію. У 14 років грала на європейських змаганнях до 16 років і виграла їх. Завдяки цьому і потрапила у список Топ-50 кращих тенісистів Європи до 16 років». У Словенії у парному розряді з дівчиною із Швейцарії ми добре виступили і потрапили до фіналу. Тоді ціле літо у нас із татом пройшло «на валізах». Зараз і не пригадаю всі змагання, на яких отримала кубки, медалі та грамоти. Їх було дуже багато, адже всі свої зусилля я спрямувала лише на гру. Та напружений щоденний графік нас із сестрою зовсім не засмучував, бо ми займалися улюбленою справою. До того ж часті роз’їзди за кордон надихали, бо ми мали змогу подорожувати світом. Освіту вирішили здобути лише через 2 роки після закінчення школи. Наразі я навчаюся в УжНУ на факультеті «Здоров’я людини», – ділиться своїми спогадами Біанка. – Після того, як сестра отримала травму спини, а я травмувала руку, були вимушені відмовитися від участі в змаганнях і зайнялися виключно тренерською діяльністю. У нас багато талановитих діток. Наймолодшій моїй вихованці лише три з половиною рочки. Особливо приємно займатися з маленькими дітками, адже вони дуже позитивні. Та й умови для них легко створити, бо є маленькі ракетки (я коли починала, були лише великі), кольорові м’ячики… Тренування з ними проходять у формі гри. Самовіддано тренується відомий у районі начальник команди ФК «Севлюш» Володимир Талабірчук. Раніше можна було займатися лише у Пийтерфолві, батьки возили діток на тренування і при потребі на змагання. А тепер, коли тенісний корт є у Виноградові, батькам іноді важко знайти час для своїх чад. Насправді, грати в теніс не лише цікаво, а й корисно. Для дорослих є можливість підтримувати тіло у хорошій фізичній формі, та й психологічно розвантажитись, ба, навіть позасмагати влітку на корті. Є у дівчат і свої фаворити серед всесвітньо відомих тенісистів, як серед жінок, так і серед чоловіків, запозичуючи їх техніку гри. Найбільша мрія сестер Анетти і Біанки, аби у Виноградові підприємці створили тенісний клуб, як в Угорщині. Вони готові всі свої знання та вміння передавати іншим і розвивати в рідному місті спортивний туризм.
Наталія Кобаль
