Молоде виробництво діє та розвивається у Виноградові, на території підприємства «Ринок» Виноградівської РСС. На орендованих приміщеннях із лютого минулого року було запущено в дію швейний цех. 17 працівниць цього виробничого підрозділу – злагоджений молодий колектив, що працює над виготовленням моделей швейних виробів, які реалізуються в Італії. Так-так, наші виноградівчанки одягають італійців!
Отож, про старт виробництва, робочі будні та роздуми про нелегку роботу в легкій промисловості ми спілкувалися з керуючим директором швейного цеху Юрієм Юрійовичем ПАЛЮХОМ. Йому слово:
– Свого часу я працював на підприємстві «Мільтекс-Україна», відтак паралельно співпрацював із фірмою, яка займалася пошиттям нічних сорочок, піжам, халатів і діяла в Рокосові (трудився механіком по обслуговуванню обладнання). Через деякий час, після того, як те підприємство закрилося, інвестор-словак Мартін Оравек, який доти знав мене 4 роки, запропонував мені співпрацю. Я вирішив спробувати, погодився, і ось наш швейний цех діє вже більше року. Працюємо на давальницькій сировині, виготовляємо продукцію за замовленими інвестором моделями. Відправляється вона в Словаччину, в с. Веселе, на фірму «Чарівна ніч», а реалізується відтак в Італії. Звісно ж, шкода, але ми вимушені виготовляти вироби не для потреб українців, а для іноземного споживача. Адже вітчизняний ринок, на жаль, мертвий. Парадокс, але закупівля сировини (матеріалу) обходиться дорожче, ніж готові вироби, що продаються на ринках. Тому виробляти щось для вітчизняного ринку немає сенсу. Але при можливості ми радо, із задоволенням працювали б для задоволення потреб українських споживачів.
У легкій промисловості (але, повірте моєму досвіду, далеко нелегкій) я працюю з 1999 року. Трудився на різних підприємствах. Стартував наш швейний цех із 5-ти працівниць, кваліфікованих швачок. Починати було дуже важко. Аби закупити обладнання, довелося взяти кредит. Нюансів у виробничій сфері багато, але ми наполегливо працюємо і поступово рухаємося далі. Виготовляємо нічні сорочки, піжами, халати, а також чоловічі футболки, шорти і спортивки. Тканину інвестор постачає нам гарну, а ми ж стараємося пошивати якісні вироби, принаймні якістю продукції наш інвестор задоволений. Сумлінно трудяться 17 працівниць, усі офіційно працевлаштовані. І я, будучи керуючим директором виробництва, також докладаю свою працю для виготовлення продукції. Вважаю, що бути керівником і при цьому сидіти, склавши руки – неправильно. Тут, у цеху, для мене завжди робота знайдеться. А на старті виробництва я навіть працював за швейною машинкою.
За зміну ми виготовляємо 300 виробів – це оптимальна кількість для нашого графіку роботи. Працюємо з 8-ої години до 16.30 (з півгодинною перервою). Було б добре запустити ще одну лінію, але про розширення виробництва можна хіба що мріяти – обладнання дуже дороге, а тому далі лізти в боргову яму я не бажаю. Щодо збільшення кількості робочих місць – в теперішніх умовах це можливо в межах 25-ти (більше не дозволяє площа орендованого приміщення).
Роботою колективу я задоволений. Керівник швейного цеху – Єлизавета Сагайдак. Швачки трудяться добросовісно, сумлінно, старанно. Думаю, якщо до працівників ставитися нормально, людяно – вони працюють з віддачею. Тим більше, 8-годинний режим роботи (субота, неділя – вихідні) для них прийнятний. Адже треба рахуватися ще й з тим, що кожна швачка – це жінка, на яку вдома чекає безліч домашньої роботи, в кожної є сім’я, діти. Працювати більше, ніж 8 годин – недоцільно. Знаю про це з власного досвіду – коли я працював на інших підприємствах, мені, бувало, доводилося трудитися зранку з 5-ти до 10-ї вечора – такий режим витримав 8 років. Тому нині співчуваю швачкам, які на деяких фірмах працюють понаднормово, не покладаючи рук. Така праця в легкій промисловості – ой, яка важка…
Ганна КОБАЛЬ
