Впродовж останніх років я охоче передплачую газету «Експрес» – люблю її за професійну роботу журналістів, котрі не бояться в наш час говорити те, що вкрай не подобається державній верхівці, зате полюбляють самі читачі. Жодна інша газета в Україні не користується такою популярністю, як ця, не має такої широкої читацької аудиторії. І жодна не нажила собі стільки ворогів, як «Експрес», якого вже не раз намагалися закрити. Позаяк зробити це не змогли, можновладці вдалися до іншого: «Укрпошта» не підписала з журналістським колективом договір на доставку газети читачам. Війна верхів відчутно вдарила по самих передплатниках. Я, наприклад, ще в листопаді передплатила газету на перше півріччя нинішнього року. І коли в останньому минулорічному випуску прочитала, що газету можуть не доставляти, чесно зізнаюся, не повірила, бо за 40 років роботи в редакції знаю, що траплялися подібні речі і з іншими виданнями, але їх обов’язково одразу ж розблоковували. Тим паче, що, незважаючи на застереження журналістів, перший номер цьогорічної газети мені таки принесли, хоч і з запізненням на три дні. А от другого не було і я сама пішла на пошту. «Не знаємо, що буде, нас заставляють повертати передплатникам гроші», – сказали мені листоноші.
Я купила в кіоску третій номер газети і зрозуміла, що ця війна може затягнутися надовго, бо на показове беззаконня «Укрпошти» абсолютно не реагують ні Адміністрація Президента, ні Генпрокуратура чи Служба безпеки, ні новостворене міністерство інформаційної політики, зрештою не реагує і сам Президент, який вкрай незадоволений об’єктивною критикою нинішньої влади, зокрема резонансними журналістськими розслідуваннями корупційних оборудок його самого і оточення. Та мені від цього не легше — газету мені не приносять, кошти мені не повертають. Вже майже місяць минув, хто компенсує мені суму, якою «Укрпошта» користувалася впродовж грудня і січня? Зрештою, ні для кого не секрет, що блокування газети – це політичний тиск на колектив, який руками й ногами опирається проти силової зміни своєї політики напередодні нової президентської кампанії. Я ж з улюбленою газетою не розстаюся, продовжую купувати її в кіосках. І вірю, що колектив переможе, бо правда рано чи пізно завжди перемагає. Жаль тільки, що корумпована влада не розуміє, що такими діями сама собі риє могилу. Бо якщо я на минулих виборах голосувала за Порошенка, то на наступних, якщо доживу, за нього не голосуватиму точно. І я така не одна. За словами голови ветеранської організації Королева Володимира Щура, у їх селищі «Експрес» виписують 80 чоловік. У Підвиноградові, каже житель села Володимир Бора, листоноша розносить найбільше «Експрес». Тож нас багато, тих, хто нинішньою владою не задоволені. Та і як бути задоволеною, коли прочитала днями, що Генпрокуратура порушила 8000 кримінальних справ по корупції, а посадили… 5 чоловік. Згадайте, як головний чиновник цього відомства обіцяв покарати Розенблата, Полякова, Онищенка, Добкіна… Іншими словами – імітація бурхливої діяльності. А коли «Експрес» розповів про те, як автомайданівці пікетували будинок Юрія Луценка, Генпрокуратура почала шити кримінальні справи активістам цього об’єднання. І знаєте за що? Бо кинули три яйця у нардепа від президентської партії Олега Барну, вимагаючи голосувати за зняття недоторканості. Так не карали навіть того, що звалив яйцем Януковича, а тут якомусь Барні попсували зачіску. І це було б смішно, якби не було так страшно: нині наказують автомайданівців, завтра без причини можуть затримати будь-кого із нас.
Днями до ради ветеранів зайшла відвідувачка із вулиці Корятовича у Виноградові. Жінка час від часу приходить сюди почитати підшиті газети і журнали: не може дозволити собі виписати жодної, бо має малу пенсію. Розговорилися, а вона й каже: за одне опалення заплатила 1200 гривень, коли пенсія в неї 1450 гривень. Як можна жити на цей залишковий мізер? А я одразу згадала, що в. о. голови правління державної компанії «Укргаздобыча» Олег Прохоренко отримує 1 мільйон 3 тисячі гривень зарплати щомісяця, не дивлячись на катастрофічне зменшення об’єму видобутку газу. Як же так можна? Це ж державне підприємство належить українському народу. А він із бюджету України отримує колосальну суму, яка могла б піти на стипендії студентам, субсидії малоімущим, на пенсії мільйонам збіднілих ветеранів, а не вгодованому чиновнику. Ганьба! Тому кожен, хто буде оплачувати квитанції за комунальні послуги, на хвилинку згадайте «добрим» словом Олега Прохоренка і його зарплату. Отакі, як він, зарплати собі підвищують, а старші люди не мають за що купити буханку хліба, яка за останній місяць вже коштує на гривню більше, ніж у грудні.
У новорічну ніч я загадала бажання: кожному пенсіонеру – зарплату депутатів, кожній матері – зарплату міністрів, а всім депутатам – прожитковий мінімум. Як гадаєте – збудеться?
Мальвіна САВИНЕЦЬ, пенсіонер
