Кілька місяців тому ми вже спілкувалися з героїчним командиром Олександром Ласьковим з Виноградова. Тоді мова йшла про його героїчні подвиги у зоні АТО та повернення з Дебальцівського котла. Тепер, переживши жахіття війни, кілька операцій після осколкового поранення, ми знов зустрілися з ним, та цього разу тема нашої розмови була мирною і доволі цікавою. Про те, що Саша колекціонує запальнички, дізналася випадково, як то кажуть – «друзі здали». І от нарешті він демонструє свої «скарби»: металеві прямокутники з різноманітними візерунками, пістолети, гранати, модельки автомобілів («Швидка допомога», «Джип» та інші) і навіть танки… Яке було моє здивування, дізнавшись, що всіма цими речами можна запалити сигарету.
– Запальнички колекціонував мій батько. Він помер, коли мені було всього 11 років. Мама берегла його колекцію, і коли вже я повернувся додому з армії, передала мені у спадок. Вони лежали у пакеті. Вже коли одружився, дружина Оксанка запропонувала виставити батькову колекцію на полички. Згодом і сама почала мені дарувати оригінальні запальнички, котрі і стали стимулом продовжувати батькове хобі. Зараз маю на меті догнати батька: він зібрав 180 запальничок, різних, абсолютно не схожих одна на одну. Мені залишилися доповнити колекцію ще 40-ка і на цьому планую зупинитися. Коли підросте син, передам йому. Хоча наразі він цікавиться переважно машинками. Та я теж в дитинстві солдатиків збирав, – розповідає Саша.
– У батьковій колекції є запальнички раритетні, датовані 30-40-ми роками минулого століття. Особливо дорогою для мене є та, котру батько успадкував вже від мого дідуся – саморобна, Австрійська 1889 року випуску. «Памір» та «Ватра» випущені у 1970-их роках.Більшість із них бензинові. А от я збираю переважно запальнички «Zippo», звісно річ, не оригінальні, бо ті дуже дорогі. Та з усієї колекції найдорожчі для мене ті, котрі подарувала дружина. Мрію про запальничку у вигляді міномета, та бачив таку лише в Інтернеті, – продовжує свою розповідь мій співрозмовник.
Не забував про своє захоплення командир з позивним «Sandora» і на війні – зі сходу країни привіз додому 24 колекційних екземплярів, окрім тих, що придбав особисто, є подарункові від першого взводу та третього відділення. Але один з них особливий – нагородний.
– Сепаратистам у Санжаровку постачали зброю та боєприпаси і ми ніяк не могли їх вичислити та знешкодити. І тут до нас приїхав командир батальйону і каже: «Як це ви, штурмовики-мінометники не можете одну колону знешкодити?!». Я ж у відповідь кажу, що знешкоджу до дня Святителя Миколая. Отак у нас зав’язалася суперечка, за виконання котрої я мав отримати дороговартісну позолочену запальничку (коштувала одну мою зарплатню), котру я побачив на вітрині одного з магазинів Артемівська. І тут наш корегувальник засік колону, а заряджаючий третього міномету випадково переплутав міни і замість осколково-фугасних поставив освітлювальні, призначенням яких є освітлення території для піхоти під час бойових дій. Вони фосфорні, і коли падають на землю, спалахує вогонь. Отак і колона зірвалася. Я відрапортував командиру і 18 грудня він приїхав до нас, на моє приємне здивування – із омріяною запальничкою, на звороті якої вигравіювали: «Олександру від командира. 19. 12. 14 р.». А вже 22 грудня мені вручили медаль. Згодом отримав ще медаль «Учасника АТО» та орден «Богдана Хмельницького» і червоний хрест «За спасіння людських душ».
Аби довершити свою оригінальну колекцію Олександру залишилося зібрати всього 40 запальничок. Та навряд, чи 180-та запальничка стане для нього фінішною, бо ж саме цей чоловічий аксесуар став для його друзів основним подарунком на всі свята. А яким ще подарунком порадуєш колекціонера, як не предметом його вподобань.
Наталія КОБАЛЬ
