Чотири десятиліття в оточенні дітей

Завжди привітна та позитивна. А все тому, що більшу частину свого свідомого життя Ганна Сайко провела в оточенні дітей, саме від них черпає гарний настрій та натхнення. Цього року Ганні Іванівні виповниться 60 і у неї за плечами 40 років стажу. Вона – яскравий приклад того, що вчитися ніколи не пізно. Адже тільки цього року вихователь-методист закінчує навчання у виші, а рік тому очолила Великоком’ятівський дошкільний навчальний заклад «Сонечко».
– Мені здається, що кращої професії, ніж вихователь, не існує. Я люблю свою професію і повністю їй віддаюся, тому не жалкую за жодним днем, проведеним у садочку. Найбільше мені подобались ранки: тиша, батьки приводять діток і вони починають між собою спілкуватися і розпочинається щасливий дитячий гамір. Вихователем може працювати тільки та людина, котра любить дітей. Саме в цій професії доводиться поєднувати в собі вчителя, вихователя, маму, підключати творчі здібності – нерідко писала власні віршики та пісеньки для святкових виступів вихованців. Найбільшою нагородою в житті є, коли тебе на вулиці впізнають колишні вихованці, які вже стали зовсім дорослими, коли тебе поважають їх батьки… Багато колись маленьких хлопчиків та дівчат, котрих я виховувала, приводять у садочок своїх синів і дочок. Мені дуже приємно з усіма ними зустрічатися, спілкуватися, особливо, коли вони пригадують свої будні в дитсадку. Всі мої вихованці – особливі. Серед діток, до котрих я вперше зайшла у групу, була колишня голова села, а зараз – секретар Виноградівської міської ради Сніжана Попович. Якщо згадувати всіх – це займе дуже багато часу, адже з кожною дитиною пов’язані приємні спогади. Одні прийшли в садок несміливими плаксами, а тут швидко адаптувалися і через певний період сміливо читали віршики, співали пісеньки чи танцювали не тільки на святах у дитсадку, а й на сільських святах та навіть їздили з ними з виступами у райцентр. Інші були непосидючими живчиками та розбишаками і в садку привчилися до дисципліни, навчилися ділитися тим, що мають з друзями … Кожна дитина має талант і є особливою. Треба тільки найти підхід, розгледіти талант і акцентувати зусилля на його розвиток.
Ганна Іванівна впевнена, що діти обов’язково мають ходити у садок. Тут вони не тільки навчаються і розвиваються, а й соціалізуються. Таким діткам потім легше адаптуватися в школі.
– Зараз у садочку виховуються 224 дошкільнят. Хлопчиків більше ніж дівчат, тому, під час танцювальних виступів у вихователів виникають проблеми у формуванні пар. Відрадно, що у нових групах спостерігаємо гендерну рівність. Також у нас діють дві групи короткотривалого перебування, де 39 діток. Є й інклюзивна група, де 1 дитина, з котрою займається спеціаліст. Це – 5-річний хлопчик з синдромом дауна, добра, сонячна людина. Він дуже змінився у позивний бік, перебування в колективі пішло йому на користь. Матеріально-технічна база у нас хороша і сильний, потужний колектив, котрий хоче працювати і любить свою роботу. Всього у садочку трудиться 48 працівників. З 20-ти вихователів троє мають звання методиста. Займаються з малечею дві молоді талановиті музкерівниці. Відрадно, що є кому передавати свої знання і досвід, бо колектив поповнився молодими перспективними працівниками, – розповідає Ганна Іванівна. – Будівлі садочку вже четвертий десяток літ. Єдине, що треба – добудувати спортивний зал. У нас є чудовий музей, у котрому зібрали чимало раритетних речей з усього села. Зробили поточний ремонт покрівлі і тепер нікуди не затікає, – це питання було болючим протягом багатьох років. Також недавно поновили музичний зал та методкабінет за кошти з держбюджету. Встановили дві альтанки. Єдине, що нам треба – спортзал. Проте, віримо, що і це питання вирішиться.
Позаочі колеги кажуть за Ганну Сайко: строга, але справедлива. Для неї важливо все: чистота в групах, збалансоване смачне харчування…А коли діткам затишно і їх смачно годують, то й у садочок йдуть із задоволенням. Хвала і шана другим мамам дошкільнят.

Наталія Кобаль