Я вкотре радо відгукнулася на їх запрошення поїхати разом з концертом у санаторій «Теплицю» – тут народний хоровий колектив ветеранів праці міського будинку культури став постійним гостем. І вже траплялося, що після концерту до них підходив хтось із відпочиваючих і зізнавався, що пам’ятає попередню зустріч.
І от ще одна зустріч у прекрасному закладі, що розташувався у підніжжі Чорної гори, у місті, де мирно проживають українці, угорці, росіяни, євреї, роми та представники інших національностей і народностей, де живуть щирі і працьовиті люди, які люблять один одного, поважають гостей. Ми говоримо різними мовами, ходимо до різних храмів, але ми всі діти однієї великої країни – України. Це важливо підкреслити саме зараз, коли на Сході тривають воєнні дії і наші діти та онуки стоять на сторожі державних кордонів. І чимало їх, рідних та знайомих, саме з Луганщини і Донеччини та з сусідніх регіонів намагаються бодай трохи відволіктися від місцевих проблем і негараздів, відпочити, набратися сил у гостинному закарпатському краї, зокрема у Виноградові. Скрасити їх відпочинок і приїхали до «Теплиці» убілені сивиною любителі пісенного мистецтва. У колективі хору люди немолоді, за плечима яких величезний життєвий і виробничий досвід. Зачинателями хору більше тридцяти років тому були учасники Другої світової війни, але життя бере своє і сьогодні в хорі залишилися тільки ветерани праці. Вони також змінюються, хтось з певних причин колектив полишає, хтось вливається новий. Незмінним є лише керівник Віктор Іванович Марушка – Заслужний працівник культури, досвідчений композитор-аранжувальник, член національної Ліги українських композиторів, досвідчений педагог. Людина він творча, відкрита для спілкування з тими, хто, як і він сам, закоханий в музику, не терпить поверхневого ставлення до мистецтва, віддає всього себе творчості. Я не раз бувала у них на репетиціях – це ж скільки треба докласти зусиль і нервів, аби з такою когортою любителів співу розучити на належному рівні ту чи іншу пісню. І вони розучують, і вони співають. Та ще й як! Без участі цього колективу на Виноградівщині не обходиться жодне свято, жоден світський захід. Не обходиться без них і обласний фестиваль-конкурс стрілецької пісні «Красне поле». До речі, програма хору надзвичайно різножанрова: це і ліричні твори, і закарпатські, і русинські, словацькі, угорські та українські народні та авторські пісні. От і перед відпочиваючими «Теплиці» хор виконав стрілецьку пісню років Першої світової війни «Гей, видно село», закарпатську народну «Через поле широкоє», русинську «Горі лісиком». Припала до душі глядачам також словацька народна пісня «Не пий, коню, воду», обробку до якої для хору зробив наш земляк із Дротинців Юрій Костюк. Щирими оплесками віддячили вони самодіяльному народному вокальному ансамблю за «Два кольори» (він разом із самодіяльним інструментальним ансамблем викладачів Виноградівської школи мистецтв ім. Б. Бартока супроводжує хор у кожній співочій мандрівці). Солістка Світлана Гнетило порадувала присутніх піснею «Криниця».
Згадали хористи і першого керівника цього колективу, самодіяльного композитора Івана Бачкая, виконавши його «Пісню про Виноградів» та «Вівчарик», із задоволенням порадували глядачів піснею «Ти прийди, кохана», «Не буду ся женити», «Наливаймо, браття», а також «Привітальною» та «Моя рідня». Навіть коли концерт уже було завершено, хористи зійшли із сцени, до оркестрантів підійшли глядачі і попросили виконати ще один твір – настільки їм сподобався виступ. «Ви – найкращі!» – казали їм гості. І це було приємно чути всім.
Я могла би багато розповідати про кожного учасника цього чудового колективу. Михайло Федак все життя працював керівником райпалива. Микола Вилюс перед виходом на заслужний відпочинок був суддею. З колишнім директором райдрукарні Олександром Копчею довелося разом працювати. Ярослав Шкварчук будував і очолював обласну біолабораторію. Андрій Захарець та Федір Костьо були зайняті в народному господарстві. Василь Горзов і в своєму поважному віці не має рівних у виконанні бальних танців. Про Василя Ковачика скажу так – він мій безпосередній колега по роботі. Іван Кедик зараз таксує. Володимир Савчук – колишній військовий.
Та я окремо хочу сказати добре слово про Василя Старосту. І є на це причина. Це дуже культурний, толерантний і приємний чоловік, який не так давно відсвяткував своє 80-річчя. У хорі він співає не один десяток літ. Але цей його виступ у «Теплиці» був останнім – Василь Васильович щиро попрощався із хоровим колективом: і літа вже не ті, та й здоров’я трішки забарахлило, а головне – він відчув, що так співати, як раніше, уже не зможе, а просто співати будь-як – не в характері чоловіка. Він подякував своїм співочим колегам за співпрацю, згадав, як тепло зустрічали виступ хору солдати військової частини, прикордонники Вилка, жителі Олешника, Пушкіна, Великої Копані, Королева… І коли попросив «сивочолих хлопців» заспівати його улюблену «Гуцулку Ксеню» – не лише у мене однієї на очах з’явилися сльози. Важко уявити собі цей колектив без Василя Васильовича. Так хочеться вірити, що він відпочине і знову стане у стрій.
Мальвіна САВИНЕЦЬ,
заступник голови районної організації ветеранів
