Будучи волонтером, сама не раз переконувалась у безмежності людського милосердя. Адже, на жаль, останнім часом досить часто доводиться писати пости з проханням допомогти на лікування хворим діткам чи воїнам, які зазнали поранення на обпалених вогнем землях Донбасу. Спілкуючись з родичами, бачачи їх невимовний біль і розпач, хочеться передати його на папері, аби достукатися до кожного серця. І люди допомагають, хто скільки може, розуміючи, що кожна гривня стане в нагоді, адже медикаменти зараз дуже дорогі. Та, на жаль, є чимало і таких, хто наживається на нашому з вами милосерді. Так звані псевдо-волонтери, «озброївшись» скриньками з фотографіями хворих дітей, чатують на нас переважно у людних місцях міста. Та чи замислювались ви хоч раз над тим: «Чи справді зібрані ними кошти йдуть за призначенням?», більше того: «Чи реальні фото хворих діточок?». Тут мені пригадується розповідь одного солдата (ім’я не вказую з етичних міркувань), який підійшов до мене і каже:
– Спасибі, що допомогли дружині зібрати кошти на лікування донечки, коли я був на Сході країни. Зараз, Слава Богу, в нас все добре, дівчинка чудово почувається. Та Ви знаєте, не обійшлося і без злого жарту, адже поганих людей теж вистачає… Повертався я додому у відпустку з Донецька потягом, з пересадкою в Києві. Довелося на вокзалі трохи зачекати. Тут до мене підходить чоловік зі скринькою і просить гроші на лікування хворій дитині. Дивлюся: фото моєї донечки, а от ім’я, прізвище та діагноз – ні! Обуренню моєму не було меж. Я відразу схопив його і поклав на лопатки, викликав поліцію, що проходила повз, і кажу їм: «Забирайте цього шахрая! Він незрозуміло кому збирає гроші, адже на фото моя дитина, а все решта – вигадане». Відповідь захисників правопорядку мене вразила дуже неприємно: «А ти докажи, що це фотографія твоєї дочки». Я не розгубився, вийняв з кишені гаманець, у якому завжди ношу з собою фотографії моїх любих дівчат, і показую їм: «Оце знімок дружини, а це – донечки». Лише після цього вони наділи тому псевдо-волонтеру наручники і кудись повели.
Проте, у райвідділ поліції відвели шахрая, чи за рогом відпустили, цього вже солдат не бачив. От і вір після цього людям зі скринькою на грудях. Адже фотографії реально хворих діток ширяться нетрями Інтернету, а вигадати ім’я та діагноз і роздрукувати на кольоровому принтері та приклеїти на скриньку – справа на кілька хвилин.
Шановні друзі, цією публікацією я не відмовляю вас допомагати, адже основна з християнських чеснот це – милосердя, яке є основним доказом дотримання Божої заповіді «Любові до ближнього». Навпаки – застерігаю бути обачними. Не розкидайтеся грішми незрозуміло для кого і на які потреби, бо, на жаль, хтось на людській біді і на нашій з вами доброті «робить собі бізнес». Давайте допомагати своїм – жителям Виноградівщини, тим, кого знаємо, що дійсно опинився у біді. Справжні волонтери не ходять вулицями міста з скриньками, не жебрають з простягнутою рукою милостиню, а розкладають скриньки з координатами (банківських рахунок для переказу грошей та номер телефону родичів хворого) у магазинах міста чи села, аптеках та кафе, влаштовують збір коштів у церквах різних конфесій, надаючи для цього підтверджуючі документи хворої людини (зазвичай – медичну довідку з діагнозом), проводять благодійні акції та ярмарки, до яких можуть долучитися всі бажаючи.
Залишаймося й надалі милосердними, щедрими на доброту, підтримку й жертовність. Але не даймо себе ошукати – допомагаймо своїм.
Наталія Кобаль
