Сьогоднішня наша бесіда із напрочуд різногранною особистістю. Відверто зізнаюсь – це моя нова подруга, з якою не так давно познайомилися у нетрях facebook і звела нас любов до чотирилапих друзів наших менших. Дивлячись на цю позитивну, енергійну та життєрадісну жінку, я б ніколи не сказала, що їй 45 і має двох дорослих синів. Певно, молода грайлива душа та полум’яне закохане серце розгладжують сліди прожитих літ на обличчі…А любов її безмежна: перш за все це – коханий чоловік, сини та батьки, надзвичайно багато друзів, цілий звіринець вдома (про його екзотичних та не тільки мешканці – наша наступна тема), крутий мотоцикл і, безперечно – життя, вільне – без рамок і обмежень.
Жага до екстриму
Наталія Стрілецька (прізвище – творчий псевдонім радіоведучої, за паспортом – Наталя Яковенко) є членом національної спілки журналістів, 13 років пропрацювала радіоведучою на хвилі радіо «Сяйво» 106.8 FM. Наразі працює PR-менеджер в одній торгівельній компанії, шукає нові горизонти творчої натури. У Виноградові оселилися з чоловіком майже рік тому. Саме Наталя організувала і провела зліт байкарів у нашому місті, який нещодавно проходив в урочищі Виннички.
– Мені 45 і я ніколи не приховую і не соромлюсь своїх років. Це – життєвий досвід, дорослі діти і купа можливостей та пригод попереду. Я – дитина світу. В мене батько військовий, а мама – вчителька. Народили мене у Берліні. Останнім місцем служби тата була Коломия Івано-Франківської області. Там я навчалася у школі, згодом закінчила ін’яз Чернівецького університету. Отримавши диплом, вже мала сина на руках, тож не завжди доводилося працювати за фахом, а часом і по декілька професій суміщати. Всього потроху вчило життя, – розповідає моя співрозмовниця. – Я завжди прагнула екстриму і ніколи не сиділа на місці. Чого тільки не було у моєму житті: стрибки з парашутом, політ на параплані, їзда верхи на конях… Єдине – вода мене не надто вабить. А от мотоциклами захоплена з дитинства.
– Коли є старший брат, у житті молодшої сестри завжди є технічні моменти. Тим більше, у мене є і двоюрідні брати. До того ж у дитинстві ми всі були у баби з дідом в селі, де у всіх хлопців були мопеди, мтешки з коляскою. А мене малу куди – з пацанвою. Тому до техніки і потягнуло. У третьому класі в мене вже був свій велосипед, – продовжує свою розповідь Наталка. – Коли в Коломиї створили байкарський клуб, всі тусувалися у «Байк-рок кафе», я теж там «пропадала» і познайомилася з ними. Почувши, що вони організовують зліт байкарів, вирішила зробити про це не просто сюжет, а запустити фільм під назвою «Дикий вогонь байкера». Я настільки зацікавилась цією темою, що згодом стала своя. Вже на третій з’їзд мала відповідну екіпіровку, хоч байка ще не було. Сама я сіла на мотоцикл в свідомому віці – коли мені було за 30. Доречі, моя подруга з Дніпра зробила це в 40 років. Зараз за її спиною тисячі кілометрів.
Yamaha XV535 Virago –
«Віагра» для ЛЕвиці
Чи не в кожного з нас, почувши слово «байкер» у свідомості виринає брутальний небритий мущина з довгим волоссям, яке виглядає з-під бандани, тіло все у татушках, вдягнений у шкіряну косуху та облягаючи шкіряні штани, рукавички-обрізки і, обов’язково, із захисним шоломом. Насправді, все це обмундирування – захист здоров’я і життя вершника залізного коня. Як бачимо, це захоплення до снаги і ніжній половині людства.
– Один мій друг купив собі мотоцикл, на той час – фірму, і сказав мені: «Я на ній 2 роки поїжджу і продам, навіть вже вирішив кому – тобі. За цей період ти навчишся їздити на мотоциклі і приймеш для себе рішення». Тоді мені це було смішно. І от рівно через 2 роки 8 вересня 2010 року у День ангела – Святої покровительки Наталії я почула за вікном звук клаксона. Виглянула і побачила свою дівчинку гарненьку з бантиком, з документами… Відтоді у мене є мотоцикл Yamaha XV535 Virago, який я ніжно називаю «Віагрою». То потужний мотоцикл, далеко не для початківців і не для дівчат. Та я вважаю, що мені дуже пощастила.
Цікаво, що в байкерських колах ніхто не знає, хто така Наталія Стрілецька, адже тут у кожного своє прізвисько. У нашої героїні – «Левиця». Воно дійсно підходить самостійній, сильній та волелюбній жінці. Навіть наколку левиці має на правій руці вгорі. Адже Наталія ніколи не падає духом. Вона не раз падала, та піднімалась, розчаровувалася в людях і повертала собі віру в те, що серед оточуючих є багато хороших. Йшла, спалюючи за собою мости, і знов з нуля будувала свій життєвий шлях.
Маючи такий потужний і крутезно-фірмовий транспортний засіб, Наталія найперше зіткнулася із заздрістю у колі чоловіків-однодумців. Проте знайшовся один, котрий підучив її їздити. Тож у Новояворівськ (Львівська область) на з’їзд байкарів вона сама вирушила вже на своїй «Віагрі», здолавши понад 300 кілометрів, ще й пасажира по дорозі підібрала. Отам вона і отримала свій перший «байкарський орден» – значок, котрий прикріплюють на безрукавку. Тепер вона в неї вся обвішана, і ще купа значків лежать у шухлядці, проте отой перший «байкарський орден» з Новояворівська найдорожчий, він, як талісман, супроводжує свою власницю всюди. Саме на одному із з’їздів вона і зустріла свою другу половинку – коханого чоловіка, який став не тільки друг по духу свободолюбності, а й надійною опорою та підтримкою у житті.
Залізний кінь ніколи не підводив свою власницю. Проте на дорозі траплялося різне. Жінка-байкер каже, що найбільшу кричущу зневагу вони постійно відчувають від водіїв автомобілів, котрі часто підрізають їх на дорозі, так жорстоко «граючись» із людським життям. Через одного такого нахабу і сама «вилітала із сідла», а той, бачачи, що спричинив аварію, натиснув на газ і шукай вітру в полі. А жива людина чи мертва – то вже не його клопіт.
Братерство
та взаємовиручка –
це те, що сповідують байкери
– Для кожного з нас їзда на байку – це сенс життя, чого бракує, як повітря: взимку це – мототоксикоз, влітку – максимальна кількість подорожей, відпочинок у полі в палатках. Це – друзі, взаємодопомога. Це – одна велика родина, – так романтично характеризує своє захоплення Наталія. – Звісна річ, мати свій мотоцикл – задоволення не із дешевих, адже потрібно купувати бензин, запчастини, котрі ламаються…Ми ж з чоловіком об’їздили всю Україну і всюди маємо друзів, двері осель котрих завжди для нас відкриті. От і ми у Виноградові оселилися торік у вересні теж завдяки друзям-байкерам і майже щодня у нас гості. Одні приїжджають, інші їдуть. Саме людяність, спілкування, любов до дороги, до вітру, до сонця – це те, що нас об’єднує.
Завершила нашу щиру, відверту бесіду Наталія Стрілецька побажаннями всім виходити за рамки, долаючи стереотипи:
– Ніколи не пізно робити те, що хочеться, подобається і надихає. Бо ніхто не знає, що буде завтра, тому варто цінувати день сьогоднішній. І не треба звертати увагу на думку оточуючих, інакше можна все життя просидіти на одному місці і застрягти в рутині. При їзді на мотоциклі вітер розгладжує зморшки і видуває старість, – оце і весь секрет моєї молодості. А ще – постійне спілкування з природою, сонцем і вітром, позитивні емоції, хороші друзі, цінування і насолода кожним життєвим моментом, рух, кохання… Чого бажаю всім нашим читачам.
Наталія Кобаль
