Їхали в Чорнотисово. Рідній нашій школі, яка на Затисянщині давно вже стала базовою, виповнювалось 70. Ця приємна, хвилююча і неповторна подія збирала випускників різних поколінь. Всупереч усім перешкодам – когось обсіли хвороби, хтось опинився за кордоном, хтось воює на Сході України, де йде неоголошена війна – до Чорнотисова з’їжджалися всі її колишні вихованці. В стінах школи, яка, мов посивіла мати, терпляче чекала, виглядала, зустрічала своїх колишніх непосид. Чистота, порядок, створений працівниками колективу затишок панували скрізь. Навколо стояла зворушлива обстановка. Хтось одразу потрапляв у гарячі обійми однокласників, хтось приязно вітався з колишніми вчителями, хтось у коридорах уважно оглядав виставку творчих робіт школярів. Кожний клас тут зараз звітував. І подивитись було на що: політ дитячої уяви, фантазії, мрії втілився в задумах багатьох дітей, які власноруч виготовили дивовижні вироби. Все тут вражало барвистою веселкою, калиновим намистом, природньою осінньою щедрістю і дбайливо збереженою літньою позолотою сонця.
В актовому залі вже всілася численна учнівська родина. Звучить мелодія шкільного гімну. Ведучі Василь Рябець (молодший) та Олександра Григорович розпочинають святкову урочистість. Четвертокласники Максим Барбель та Олександра Балаж, Йожеф Ісак та Олександра Чейпеш цікаво розповідають про рідну школу. В ній колись навчалися їхні дідусі та бабусі, їхні батьки. Зараз вони тут навчаються самі, що б вирости і стати гідними громадянами України. Вони дякують вчителям за одвічний той урок, який оцінить життя.
Знову звучить бентежна мелодія завжди хвилюючого всіх вічно молодого вальсу. По чотири пари плавно кружляють у танці. Його розпочинають першокласники, продовжують танцювати четвертокласники і завершують вальсувати випускники. Як рідна колиска, затишна гавань, отчий дім посеред села стоїть школа. Щодня в ній лунає зазивний малиновий дзвін. І дружній, працьовитий, творчо мислячий педагогічний колектив розпочинає уроки, приступає до звичної роботи. Про це зараз розповідає директор школи Василь Васильович Рябець. Згадує, що школа була відкрита 10 жовтня 1947 року. Чорнотисово тоді було центром Затисянщини. В нім отримали змогу навчатись 344 юнаків та дівчат з Хижі, Черни, Новоселиці, Гуді, Текова, Сасова, Чепи, Затисівки, Гетені, Холмовця, Братова, Старого та Нового Клинова, Дякова, Петрова… Першим директором школи став Теодозій Васильович Коперсак. Навчати учнів випала честь вчителям Михайлу Агію, Софії та Івану Егреші, Ользі Олихейко, Марії Сторчак, недавньому фронтовику Івану Паршину, Степану Бобику, Павлу Гоздогу, Марії Беспаловій, Івану Іляшу…
Перший випуск складався з 31-го учня. Більшість продовжило навчання на п’яти факультетах Ужгородського державного університету та інших вищих навчальних закладах колишнього Союзу.
Василь Васильович цікаво розповідає про творчу роботу сьогоднішнього колективу, який сіє розумне, мудре та вічне і найвищою для себе нагородою вважає знання, спортивні досягнення та успіхи своїх вихованців в районних, обласних та республіканських предметних конкурсах, на яких учні школи гідно відстоюють її честь, славу і визнання.
Теплі слова привітання присутні почули від начальника управління освіти, молоді та спорту Виноградівської РДА Віктора Жупанина:
70 – це солідна дата в історії школи. Це – вершина. З неї добре видно пройдений колективом шлях, – говорить виступаючий. Зроблено багато. Лише за цей рік на двох поверхах замінили вікна. Відремонтували спортивний зал. Зроблено також значний внесок у зміцнення навчально-матеріальної бази школи.
Від імені районної ради він вручає подяки за багаторічну сумлінну працю педагогам Марії Євчак, Анжеліці Фуделла, Ользі Данко та Оксані Шереш, від імені РДА нагороди отримують Тетяна Рябець, Любов Роспопа, Олена Неймет та Світлана Дудаш. Численній групі вчителів, вихователів продовжених груп навчання, психологу школи він вручив грамоти відділу освіти і пам’ятний адрес її директору Василю Рябцю. Йому він передав подарунковий сертифікат на проектор. Це – вияв людської шани, подяки та вдячності за вміння творити щоденне добро.
На екрані триває розповідь про історію школи. Протягом тривалого часу її збирали учні зі своїм вчителем історії Михайлом Матієм.
Настає хвилююча хвилина мовчання. На екрані спалахує свічка. З’являється до болю дорогі та знайомі обличчя Михайла Грабовича, Василя Куцика, Йосипа Човбана, Івана та Софії Егреші, Івана та Марії Ількових, Степана та Євдокії Бобиків, Андрія, Емми та Наталії Козуб, Івана Антолика, Василя Мореки, Михайла Савка, Галини Кіральгазі, Євгенії Волос, Марії Іляш…
До виступу запрошуються сільський голова, випускник 35-го випуску Микола Талі. Теплі слова подяки за міцні знання, які здобув у рідних стінах адресує своїм вчителям. Випускниця 60-70-их років Марія Селехман поділилася спогадами про незабутні шкільні роки, предметні олімпіади та участь у першім конкурсі знавців англійської мови, які запам’яталися всім, хто в них тоді приймав участь. Колишня вчителька школи Тетяна Костроба згадала цікаві моменти зі свого педагогічного життя в своєму єдиному трудовому колективі.
Цікаву програму на угорській мові підготували колишня випускниця Олександра Нодь та вчитель Гейза Резеш. На сцені вони дали можливість 10-ти дівчатам та 9-ти юнакам розкрити свої таланти і можливості як в танцювальних номерах, так і в хоровому співі. Дуже скрасили концертну програму виступи учительського хору, флеш-моб «Світ належить молодим», який підготували 5-тикласники. Піснями «Село моє» та «Вчителько рідна» у вокальному виконанні тріо матері Вікторії Вікторівни та її дочок Олександри та Дарини Григоровичів завершується святкова урочистість. Саме родина Григоровичів доклала великих зусиль, щоб свято фонтанило і стало незабутнім.
Випускниця 1995-го Олена Чекевдя та Владислав Штефуца носять власноруч випечену багатоповерхову торту. Під спалахи бенгальських вогнів вони бажають щастя всім присутнім. Життя прожити – не поле перейти. Рік за роком пролітають неначе у вирії птахи. Ніколи вже не повернуться прожиті дні юності. Та шана, низький уклін і сердечна подяка завжди належатиме вчителям за недоспані ночі, щоденні турботи, зворушливу активність на передньому краї життя.
Хай доля усміхається всім завжди. В родинах панує доброта, привітність, любов. Душа залишається молодою і втішається успіхам підростаючої молодої генерації наших дочок і синів.
Марія КОНКІНА
