З цими двома молодими виноградівськими жінками, які вирішили підписати контракт на військову службу в Збройних силах України ми спілкувалися за день до їх відправлення в навчальні центри. 36-річна Олександра ШЕСТАК мала вирушити до Полтави, де проходитиме курс навчання зв’язківця, а 29-річна Світлана БУНДЗЯК – до «Десни», де в «учебці» за місяць (як працюючий медик) повинна опанувати військово-облікову спеціальність санінструктора. Цікаво, що спонукало цих двох хоробрих жінок піти на військову службу за контрактом у такий неспокійний час? Чому ці красиві білявки, полишивши дітей, йдуть служити до війська? Ось їхня відповідь:
Олександра ШЕСТАК: Певний досвід я вже маю – зв’язківцем служила два роки за контрактом у Збройних силах України (2004-2006рр.), тож про армію знаю не з чуток. Наразі йду за тим же профілем – радіотелефоністом. Я – дружина майора. Мій чоловік – військовий, в армії служить 22 роки, вже два роки на війні. Я ж також хочу внести свій внесок у захист України. Що спонукає? Найперше – патріотизм та любов до України. Це у нас сімейне. Ну, і звичайно, гідне грошове забезпечення – де ще можна заробити 7000 гривень заробітної плати? Навіть не вагалася, виважено приймаючи це рішення. Після того, що пережила я, поки мій чоловік служив у зоні АТО, мені вже не страшно. Наразі він перебуває вдома у відпустці, але незабаром їх знову відправлять на Схід. В складі 128-ої гірсько-піхотної бригади ніс службу в Луганській та Донецькій областях. Разом із чоловіком ми виховуємо трьох дітей (16-річного Іллю, 14-річну Поліну і 8-річного Микиту). Поки ми служитимемо в Збройних силах України, про них подбає бабуся. Коли я сказала вдома про своє рішення підписати контракт, чоловік запитав: «Ти точно витримаєш?». Адже армія – це не «гражданка». Та я впевнена – витримаю, і служитиму гідно, як і належить дружині військового. В армії ж завжди були жінки. Згадаймо Другу світову війну – скільки користі принесли жінки для наближення Дня Перемоги – і снайпери, і зв’язківці, і партизани, і санінструктори… А як гарно пасує військова камуфляжна форма жінкам. До речі, моя мирна професія – перукар. І я ось думаю: чи брати свої перукарські ножиці з собою? Може, в час дозвілля робитиму жінок нашого підрозділу красивими…
Деякі чоловіки стараються уникнути армії, юнаки – «відкосити» від строкової служби. 16 років ми з сім’єю жили на території військової частини. Кожного ранку я бачила солдатів, які йшли на сніданок, на шикування, кожного вечора – коли вони з піснею крокували на вечерю. Спостерігала, якими ці хлопці приходили на службу і якими поверталися з армії. Подорослішавши, змужнілими, дисциплінованими й загартованими в армійських буднях служби юнаки їхали додому. Армія виховує відповідальність, гартує тіло і характер.
Світлана БУНДЗЯК: Мій батько – військовий, капітан запасу, 25 років прослужив у Виноградівській військовій частині. Він підтримав моє рішення. Я змалечку звикла до армії, можна сказати, виросла у військовій частині. Але при виборі професії переважила медицина. Так, я медик, два роки працювала в туберкульозному відділенні райлікарні, потім рік – у реанімаційному. Відтак вирішила підписати контракт на військову службу в Збройних силах України. Якщо мене відправлятимуть у зону АТО, сприйму це спокійно. Значить, я потрібна там. Як мій батько каже: «Накази в армії не обговорюються». У мене ж двоє синочків: Артуру – 7, а молодшому Сашкові – 6 років. Залишаю їх на бабусю. Служитиму санітарним інструктором. Своїх синочків я вже змалку морально готую до військової служби, кажу їм: «Ви – майбутні солдати, ви будете служити в армії».А загалом, якби не чоловік (він на заробітках), я не знаю, як би ми з дітьми жили на мою зарплату медсестри. Тому достойна заробітна плата та ряд інших переваг контрактної служби й спонукали мене свідомо прийняти це рішення. А, користуючись нагодою, хочеться звернутися до чоловіків і сказати, що немає нічого страшного в службі. Нехай не лякаються і не бояться. В армії ви пройдете справжню школу життя. Адже, буває, йдуть до війська на строкову службу незграбні, слабенькі хлопці-щуплики, а повертаються мужні гарні юнаки. А підуть на контрактну службу – будуть мати хорошу зарплату плюс соціальний пакет, гарантований державою.
Ганна КОБАЛЬ
